8 квітня 2026 року виповнюється 75 років від часу проведення радянськими репресивними органами операції «Трійка»
Депортаційна операція з виселення Свідків Єгови, сімей "куркулів" та андерсівців, яку втілювало МГБ СССР з території Молдови, Білорусі та країн Балтії називалася "Сєвєр". В Україні ця операція втілювалася під назвою "Тройка".
Свідки Єгови – це релігійна організація, заснована наприкінці ХIХ століття у США. У цей час організація називалася «Дослідники Біблії», а от назву Свідки Єгови отримала у 1931 році.
В Україні прихильники вчення «Дослідників Біблії» почали з’являтися на початку ХХ століття. Після Першої світової їх стало більше, оскільки колишні українські емігранти поверталися на батьківщину і приносили з-за океану нові релігійні ідеї та віяння. Після Другої світової Свідки Єгови опинилися у переліку переслідуваних радянським режимом груп. Вони продовжували сповідувати своє віровчення, відмовлялися служити в Радянській армії, не вступали до компартії та не хотіли поширювати ідеї комунізму в проповіді. Поставлені перед вибором — відмовитися, принаймні формально, від віри чи постраждати за неї, вони часто обирали останнє. Така позиція занадто сильно контрастувала із реальністю «радянської людини», яку розбудовував режим.
У травні 1950-го міністр державної безпеки СРСР Віктор Абакумов ініціює виселення членів релігійної громади Свідків Єгови. За кілька місяців розроблений ним план був схвалений Сталіним.
Із шести радянських республік протягом кількох днів квітня Свідків Єгови депортували до Іркутської та Томської областей. 1 квітня 1951 року депортація розпочалася в Молдавській та Білоруській РСР і Прибалтійських республіках. А 8 квітня приступили до реалізації другого етапу операції в Українській РСР.
«7 квітня 1951 року о 2 годині ночі хтось гримає у двері, –
розказує свідок тих подій Тадей Горчинський (1934 року народження). –
Це були «стрибки» винищувальний батальйон, озброєний карабінами та увесь уряд селища Розділ… Вони поводилися з нами не агресивно, але й не по-доброму. Вони сказали «бери сокиру і пилу», але не повідомили куди нас вивозять, лише скупо озвучили, що «вивозять за межі України». Мій батько був у місті багачем, свої достатки він заробив клопіткою працею в Америці під час великої міграції. Звичайно всі цінні речі у нас просто забрали. Дільничний дав команду «закривай хату» у мене в руках була велика колодка, я закриваю її, а ключ віддаю дільничному у руки. І так нас трьох: батька, маму і мене посадили на грузовик і відвезли до найближчої станції. Тут на станції ми були не одні, перед нами стояв цілий ешелон з людьми, яких посадили на поїзд раніше за нас. Саме тут ми вперше дізналися про те куди нас везуть!
За Постановою Ради міністрів СРСР "Про виселення активних учасників антирадянської
нелегальної секти єговістів і членів їхніх родин" дозволялося брати з собою півтори тонни речей на родину. Але виявлялося, що не було на чому доправляти увесь родинний крам, відтак доводилося брати найнеобхідніше: одяг, їжу, дрібні інструменти, посуд. Майно конфіскували на користь держави і передавали місцевим колгоспам.
Дітей та дорослих заганяли до товарних вагонів, потяг з переселенцями діставався Сибіру десь за два-три тижні. На новому місці людей селили в бараках. Обжитися не було коли, бо потрібно було одразу виходити на роботу на лісоповалі. Втеча з таких спецпоселень каралася двадцятьма роками каторжних робіт.
За даними дослідника Костянтина Бережка загалом було виселено 9793 особи. Хоча ці дані не є вичерпними.
6308 осіб виселили з України, 2617 осіб – з Молдови, 394 особи – з Білорусі, 270 осіб – з Естонії, 151 особу – з Литви, 53 особи – з Латвії.
Покинути місця виселення Свідкам було дозволено у 1965 році. Конфісковане майно їм не поверталося.
Щороку вшанування пам’яті депортованих Свідків Єгови відбувається 1 та 8 квітня.
За матеріалами Українського інституту національної пам'яті
