Панно єдності: коли фарби говорять мовою єдності
Напередодні Дня єднання у Рогатині ветеранський простір спільно з Рогатинським ЦДЮТ ініціювали особливу мистецьку акцію – тиху за формою, але глибоку за змістом.
Ідея визрівала у співпраці ветерана Олександра Лисого та педагогинь центру – Одарки Гниди й Надії Верстин. Її живим пульсом стали семеро юних вихованців ЦДЮТ, серед яких – і діти учасників бойових дій.
У їхніх руках фарби стали мовою. Мовою, якою можна говорити про складне – без страху.
Так постало панно розміром два на півтора метра – масштабне не лише за габаритами, а передусім за змістом.
На полотні – два виміри української реальності.
Мирний – родина, спокійна земля, впізнавана архітектурна пам’ятка Рогатина як символ дому й опори.
Воєнний – простір боротьби, де з 2014 року наші земляки тримають оборону.
Ці частини не протистоять одна одній. Вони співіснують – як світло і тінь одного сонця.
Композицію об’єднують опільські візерунки, що проростають крізь полотно, мов коріння пам’яті та традиції. Орнамент ніби прошиває його, стверджуючи: навіть у час війни ми залишаємося собою.
У цій спільній праці стерлася межа між поколіннями. Ветеран ділиться пережитим досвідом. Педагоги спрямовують творчу енергію. Діти наповнюють задум вірою в майбутнє.
Разом вони створили не просто картину – вони дали відповідь на виклики часу.
Невдовзі панно прикрасить приміщення ветеранського простору «Серце ветерана» – місця, де пам’ять і підтримка мають свій дім. Воно стане символом вдячності та єдності, тихим діалогом між фронтом і тилом.
А солодкий стіл, організований для юних митців, став маленьким святом світла посеред великої історії. Бо єдність – це не лише про боротьбу. Це ще й про турботу.
