Впало триста, встають мільйони…
Стояла зима 1918. Сніг скрипів під чобітьми. Стара, як світ, книга історії перегортала чергову сторінку. Під Крутами вийшла назустріч ворогові українська юнь — ще вчорашні студенти й гімназисти, хлопці з чистими очима і серцями, повними любові до рідної землі.
Вони не мали досвіду війни, зате мали віру. Віру в Україну, що тільки вчилася говорити своїм голосом, жити власною долею. Мороз стискав руки, та не стиснув духа. Кулі рвали тишу, а гімназисти стояли міцно, як стіна. Там, під Крутами, народжувалася не поразка — народжувалася нова віха нової битви, народжувалася пам’ять для майбутнього. Пам’ять про жертовність, що сильніша за страх, про любов до Батьківщини, яка не питає про вік.
Минуть роки, зміняться покоління, а крутянська юнь стоятиме поруч із нами — у слові, у пам’яті, у серці. Бо ті, хто віддав життя за Україну, завше у її зраненому серці.
І сьогодні Крути тривають.
Вони вже не є тільки під старою станцією, не в заметах січня 1918-го. Вони — у кожному сьогодні, на сході й півдні України, у холодних окопах і випалених селах, у нічних чергуваннях і коротких дзвінках додому.
Там знову стоїть українська молодь — доросліша за свої роки, відчайдушно вперта та ідейна. Стоїть не за славу, а за життя. За хлібний запах ранку, за дитячий сміх, за право називати батьківську землю своєю.
Як тоді, під Крутами, ворог у 2014-му прийшов із темряви, несучи з собою зневагу до всього людського. І як тоді, його зупиняє не лише зброя — його зупиняє пам’ять, що стала силою, і любов, що стала щитом. Зупиняють українці, котрим не байдуже.
Крути — це не дата в календарі.
Крути — це шлях, яким Україна йде й нині.
Поки є ті, хто стає між ворогом і Батьківщиною, доти живе наша Держава.
Вистоїмо! Переможемо!
Слава Захисникам і Захисницям України!
