28 жовтня - День визволення України від фашистських загарбників
Указом Президента України від 20 жовтня 2009 року № 836 в Україні встановлено День визволення України від фашистських загарбників. Його відзначають щорічно 28 жовтня.
Законом України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років», ухваленим як нагадування, що Друга світова війна 1939–1945 років розпочалася внаслідок домовленостей націонал-соціалістичного режиму Німеччини і комуністичного тоталітарного режиму СРСР і стала найбільшою трагедією людства у XX столітті, як данина пам’яті всім її жертвам. У статті 2 Закону йдеться, що серед основних форм увічнення перемоги над нацизмом є відзначення днів вигнання нацистів з України, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, інших адміністративно-територіальних одиниць, а також недопущення фальсифікації історії Другої світової війни у наукових дослідженнях, навчально-методичній літературі, підручниках, медіа, публічних виступах представників державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб.
Термінологія. «Визволення» передбачає волю, свободу, а 1944 року із вигнанням нацистів Україна не отримала волю, а опинилася під іншим пануванням, наслідками якого стали масові репресії та депортації сотень тисяч українців, поляків, інших національних груп і всього кримськотатарського народу.
СРСР ставив за мету не визволення Українського народу, а повернення його до складу радянської імперії. Волю і свободу Український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року. Тож визволення України відбулося з розпадом Радянського Союзу.
Кліше «фашистські загарбники» нав’язане радянською пропагандою. Його широко використовували в науковій і художній літературі, кіно, радіо і телебаченні, пресі. Натомість правильно вживати «нацистські окупанти».
Замість сталінського пропагандистського визначення «Велика Вітчизняна війна» слід послуговуватися історично коректним – «Друга світова війна 1939–1945». Адже її український вимір не обмежується хронологічними рамками воєнного конфлікту 1941–1945 років між СРСР і Третім Рейхом. Для українців війна з нацизмом розпочалася 1 вересня 1939 року, коли Третій рейх та СРСР як союзники напали на Польщу, і Львів та інші західноукраїнські міста зазнали бомбардувань.
Ключові повідомлення
Вигнання нацистів з українських територій стало можливим завдяки масовій участі українців у лавах як Червоної армії, так і українського визвольного руху (ОУН та УПА). Український вимір Другої світової війни – це боротьба на всіх фронтах і театрах воєнних дій: не тільки на Східному фронті, а й у лавах руху опору інших країн, арміях союзників, що воювали в Італії і Франції, на Далекому Сході та Тихоокеанському театрі воєнних дій. Маємо пам’ятати усіх.
Вигнання нацистів з України стало можливим завдяки об’єднанню зусиль всієї антигітлерівської коаліції та визвольних антинацистських рухів. Спільна перемога не була б можливою без спільних зусиль.
На боці антигітлерівської коаліції на фронтах Другої світової війни боролося українців більше, ніж, наприклад, британців. Українців у війні загинуло більше, ніж сукупні людські втрати Великої Британії, Сполучених Штатів Америки, Польщі, Канади та Франції.
Вигнання нацистських поневолювачів не принесло Україні спокою і свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору, масовими депортаціями, переслідуванням інакодумців.
Досвід боротьби із нацизмом вчить, що війна завжди закінчується у столиці агресора.
Історична довідка
Друга Світова війна розпочалася для України 1 вересня 1939 року із бомбардувань Львова силами люфтваффе. 11 вересня частини Вермахту увійшли до Галичини, але за таємними домовленостями між Гітлером і Сталіним німецькі війська за 2 тижні відступили на захід.
17 вересня 1939 року у війну на боці нацистського агресора вступив СРСР.
22 червня 1941 року розпочалася війна між вчорашніми союзниками – Третім Рейхом та СРСР, внаслідок чого до кінця року більшу частину України окупували німецькі війська. У грудні 1941–січні 1942-го радянські війська організували перший великий контрнаступ на території України, але зайняли лише незначні ділянки в Криму та під Барвінковим. Спроба навесні 1942 року розвинути попередній успіх призвела до двох катастрофічних поразок радянських сил у Криму і під Харковом та їхнього відступу аж до Волги. Всю нашу територію зайняли окупанти.
У лютому наступного року, розвиваючи наступ після перемоги під Сталінградом, Червона армія зайняла Харків і деякі інші українські міста, але вже в березні залишила їх через німецький контрнаступ. Лише восени розпочалось остаточне вигнання з України нацистських окупантів.
28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на околиці міста Чоп на Закарпатті. Однак боротьба на тій ділянці розтягнулася аж до 25–26 листопада.
У вигнанні окупантів брала участь вся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани, національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією і бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.
Але подіями жовтня–листопада 1944-го війна не скінчилася. Українці воювали в Європі до 8 травня 1945 року, а в Азії – до 2 вересня. На українських землях збройний спротив радянській владі тривав ще майже два десятиліття.
Вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, організованих сталінським режимом і вчинених радянськими військовими. Одним із таких злочинів було масове використання на найнебезпечніших ділянках фронту «чорносвитників» – поспіхом мобілізованих радянським командуванням (польовими військкоматами) місцевих чоловіків, яких кидали у бій непідготовленими, необмундированими та неозброєними. У 1943–1944 роках українські армійські частини Червоної армії використовувалися в боях проти національного підпілля, що означало спричинення братовбивчої війни між українцями, що служили у РСЧА та УПА.
В очищеному від німців Криму у 1944 році радянська влада здійснила низку депортацій, зокрема повністю виселила до Середньої Азії 180 тисяч кримських татар.
Українці продовжували зазнавати втрат і після закінчення війни – масові репресії продовжувалися аж до смерті Сталіна. На Західній Україні під час придушення національного руху, за різними даними, було вбито 150 тисяч осіб, заарештовано 130 тисяч і депортовано понад 200 тисяч.
Унаслідок організованого масового голоду 1946–1947 років в Україні загинуло до мільйона людей. Кількість військових і цивільних жертв війни історики оцінюють у 8–10 мільйонів українців. Пошкоджено або знищено внаслідок боїв і каральних дій окупантів 700 міст, 28 тисяч сіл, 16 тисяч підприємств.
Український інcтитут національної пам'яті
