Невидимі рани війни: де межа між контузією і ПТСР?
Контузія чи ПТСР.
Безсоння в ніч.
Контузія:
це коли з подивом виявляєш, що забув слово. Ось знаєш його значення і слово це просте, але ж ні;
не можеш згадати що ти вечеряв 20 хвилин тому, і згадуєш тільки дивлячись на помитий посуд;
це коли після ранкової сигарети тремор в руках, як у алкоголіка, а ти не пив;
це коли болить голова;
це коли у тебе падає зір;
це коли шумить у вухах;
це коли лінійні нерівності перестали бути простими і логічними, але перетворилися в набір незрозумілих символів;
це коли ти можеш просто залипнути на 2-3 секунди;
це заїкання, яке може досить довго докучати...
ПТСР:
це коли ти чужий в цивільному житті і свій серед армійців (але тільки бойових);
це коли загострене почуття справедливості (найчастіше занадто);
це коли уві сні ти виходиш на бойові;
це коли уві сні відірвало праву руку по плече і уві сні ти думаєш: “- Блядь, потрібно було на САТі залишити петлю, а не розпускати. Встигну накласти до критичної крововтрати?” І прокидаєшся...;
це коли вночі, в півсні рукою шукаєш автомат;
це коли гірко і соромно на кладовищі біля могил;
це коли не боїшся смерті, від слова зовсім. Але боїшся того, що її несе;
це коли взагалі не дивишся нічого про війну, або тільки всюди шукаєш відео з твоїми і чужими боями;
це коли йдеш від конфлікту, бо замість звичної бійки боїшся вбити мудака;
це коли запах дизельного вихлопу від вантажівки давно розвіявся, а ти стоїш посеред людей і дивишся в свою пам’ять, де гуде Беха на якій вивозять 300-го і звучать знайомі голоси в ефірі;
це коли ти не можеш нікому пояснити, що для тебе означають слова: “- Сьогодні в зоні проведення антитерористичної операції...”
це коли ти в натовпі ловиш погляд і розумієш, що людина “наша” - АТОвець;
це коли ти прокручуєш всі моменти з людьми яких не вдалося врятувати, і навіть коли розум тобі каже: “- Не, ну блядь! Ну без шансів же було...” все одно болить в душі, і знову і знову прокручуєш “а якби ось так і так “;
це коли ти розмовляєш з дружиною двічі загиблого Брата по зброї і намагаєшся їй довести, що він дійсно загинув, а вона не вірить в його смерть;
це коли алкоголь не допомагає і не рятує, коли зриває запобіжний клапан і ти не плачеш, а виєш в подушку, тому що з могили ніхто не встане;
це коли назва населених пунктів які раніше не знав, тепер ніколи не забудеш;
це коли...
Людині, що не воювала не пояснити війну, точно так само, як сліпому не пояснити відчуття зеленого, як чоловікові не дано зрозуміти, що значить виносити і народити дитину. У них просто немає необхідних органів почуттів.
Війну не можна розповісти або зрозуміти. Її можна тільки пережити.
© “Маленька переможна війна”. Аркадій Бабченко.
