14 червня 1891 року народився Євген Коновалець, полковник Армії УНР, голова ОУН
«Волю українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців».
Євген Коновалець
1891, 14 червня – у селі Зашкові біля Львова народився Євген Коновалець, один із борців за незалежність України в ХХ ст. Він створив і став командиром найбоєздатнішої військової частини Армії УНР – корпусу Січових стрільців, став засновником Української Військової Організації (УВО), очолив Організацію Українських Націоналістів (ОУН).
Батько, Михайло Коновалець, був директором народної школи в Зашкові, мама Марія, з дому Венгриновських, викладала в ній шиття, медицину та правила гігієни. Великий вплив на формування світогляду Євгена мали і два батькових брати-священники: отець Володимир Коновалець, парох села Малехів, та отець Орест Коновалець, парох села Страдче. Вони були активними в українському житті, намагалися нести людям просвіту та самоусвідомлення.
Початкову школу закінчив у рідному селі. Навчався в українській Академічній гімназії у Львові, де його улюбленим вчителем був один з головних пропагандистів «тіловиховання» в Галичині та блискучий германіст Іван Боберський, студіює право у Львівському університеті. Тут же знайомиться з Михайлом Грушевським, який в університеті читає курс історії.
У 1912 році призваний до військової служби в австрійській армії. Відслуживши рік, повернувся до навчання. У 1914-му, коли спалахнула війна, подає рапорт до Українського Легіону Січових стрільців, однак його мобілізовують до 19-го полку Крайової оборони (ландверу) «Львів». Під час запеклих боїв на горі Маківка у травні 1915 року потрапляє до російського полону. З 1916 року перебуває в таборі для військовополонених під Царициним (сучасний Волгоград). Після зміни суспільно-політичної ситуації в Росії, викликаної подіями Лютневої революції, тікає з полону з групою побратимів до Києва.
У жовтні-листопаді 1917 року стає одним з ініціаторів створення Галицько-буковинського куреня Січових стрільців, основу якого складають переважно українці, колишні вояки австро-угорської армії, які потрапили в російський полон під час Першої світової війни. Першим командиром куреня був Василь Дідушок, а з січня 1918 року – Євген Коновалець. Під його керівництвом Січові стрільці стають однією з найбільш боєздатних частин Армії УНР. У кінці січня – на початку лютого 1918 року Січові стрільці відіграли помітну роль у придушенні більшовицького заколоту в Києві на заводі «Арсенал» та у боях з підрозділами армії Муравйова. Після приходу до влади гетьмана Скоропадського полк Січових стрільців на вимогу німецького командування роззброїли та розформували в травні 1918 року. Проте вже у серпні того ж року Скоропадський дає дозвіл на формування Окремого загону Січових стрільців у Білій Церкві, який також очолює Євген Коновалець.
Наприкінці 1919 року Дієва армія УНР, змучена втратами та епідемією тифу, опиняється в «трикутнику смерті» між польськими, денікінськими та більшовицькими військами. Стрілецька Рада приймає рішення про саморозпуск Січових стрільців і вільний вибір кожним подальшого шляху: частина бійців приєдналася до Першого зимового походу під проводом Михайла Омеляновича-Павленка, частина повернулася додому в Галичину чи потрапила до таборів для інтернованих.
Євген Коновалець опиняється в польському таборі для військовополонених у Луцьку. Маючи можливість вільного пересування таборами, як офіцер, навесні 1920 року за дорученням Симона Петлюри береться за створення військових частин з українських військовополонених, які перебували на території Чехословаччини та Італії. Але союз Петлюри з поляками і перехід Галичини та частини Волині під протекторат Польщі поставив крапку на цьому проєкті.
Опинившись в еміграції, Євген Коновалець не полишає ідеї боротьби за Українську Державність. У серпні 1920 року за його активної участі було створено Українську Військову Організацію (УВО), що мала провадити як підпільну роботу на окупованих українських теренах, так і політично-пропагандистську діяльність за кордоном. УВО починає терористичну боротьбу проти польської політики пацифікації та дискримінації українського населення на підконтрольних землях: у 1921 році члени УВО здійснюють замах на маршалка Польщі Юзефа Пілсудського, а в 1924 році – замах на президента Польщі Станіслава Войцеховського. Також відбувалися напади на державні установи з метою експропріації грошей на потреби боротьби.
За ініціативою Євгена Коновальця на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські терени. Таку організацію було створено 28 січня – 3 лютого 1929 року на конгресі у Відні. Головою проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) було обрано Євгена Коновальця. Завдяки кропіткій та наполегливій праці йому вдалося суттєво зміцнити позиції ОУН, поширити її мережу на терени Галичини та підсовєцької України, залучити до її лав багатьох представників української еміграції та встановити контакт з політичними колами Литви, Великої Британії, Німеччини, Іспанії, Італії та низки інших країн. Таким чином ОУН розбудувала свою організаційну структуру і мала осередки практично по усій Європі.
Коновалець пережив кілька замахів. З 1933 році в Москві розпочалося планування вбивства Євгена Коновальця: ця чекістська операція отримала кодову назву «Ставка». Агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов, який за створеною легендою був представником існуючого в УРСР українського підпілля, спромігся увійти в довіру до Провідника ОУН. 23 травня 1938 року він передав коробку шоколадних цукерок із вмонтованим у неї вибуховим пристроєм.
Український інститут національної пам'яті
