Між гаївкою і фронтом — серце, що вірить
На обличчях — мало усмішок. Може, хіба стримана радість…
Бо як радіти на повні груди, коли у твоїй країні — війна? Коли хтось рідний — не поруч, а там, де гуде, бахкає, ламається і палає. Але в очах — віра. Така глибока, як земля весною. І світло, яке знову несе нам Воскресіння.
Ми не знаємо, яким буде завершення війни, але твердо відчуваємо: одна надія — на Бога. І тому не розпадаємось, не зупиняємось. Молитва стала тим, що нас єднає, зміцнює, підносить.
Саме тому наші думки про захисників починаються з молитви, з благословення. А паралельно, вдома, в Рогатині, фестиваль «Великодній розмай» наповнив площу звуками гаївок, барвами вишиванок і тремтливими спогадами. Учасники зібралися разом, як колись наші предки — щоб співати, пригадувати звичаї, танцювати з дітьми в колі й тим самим ствердити: ми є. Ми зберігаємо. Ми передаємо.
«Великодній розмай» — це не просто фестиваль. Це — голос нашої землі, що звучить через покоління. Десятки колективів з усього Рогатинського Опілля знову ділилися тим, що пройшло крізь переслідування, заслання, заборони. Співали так, як співали в наших селах сотні років тому. Водили гаївки, як водили наші бабусі — щоб закликати весну, дякувати за життя, просити добра на цілий рік.
І кожна гаївка — мов молитва. Кожне коло — як оберіг.
Співали — і думали про тих, хто не може співати. Усміхалися — і в уяві бачили очі тих, хто зараз десь далеко. Обіймали дітей — і тихо, подумки, просили Бога оберігати наших захисників.
До присутніх з вітальним словом звернулася секретар міської ради Христина Сорока, передаючи щирі побажання від міського голови Сергія Насалика. Зі словами молитви й духовного єднання виступив декан Рогатинський УГКЦ, отець Дмитро Бігун. Бо саме молитва, саме віра — наш найміцніший тил.
Цей фестиваль відбувся не випадково. Завдяки Божій опіці — і завдяки тим, хто стоїть між нами й темрявою. Завдяки зхисникам маємо обов’язок — пам’ятати й продовжувати.Нехай ці пісні, ці дитячі очі, ці співи на площі — стануть світлом для тих, хто зараз в окопах. Хай відчують вони: ми пам’ятаємо. Ми не живемо осторонь і дуже чекаємо їх вдома.
І так — між фронтом та гаївкою, між молитвою і традицією, між тривогою і любов’ю — пульсує серце України.
Воістину Христос Воскрес!
