Сьогодні - три роки, як Сили оборони України звільнили Київську область від росіян
Київська оборонна операція тривала 38 діб. Тоді кожен день здавався вічністю.
Це була насправді битва за існування України як держави. І на мапі світу ми залишились саме тоді.
Захистити Київ вдалось тоді завдяки декільком факторам. Насамперед підготовці до оборони Києва. Але вирішальним фактором успішної оборони Києва був героїзм наших воїнів та неймовірне об’єднання зусиль добровольців, волонтерів і місцевих жителів Києва та області.
Оборонці столиці України тоді боролись з найпотужнішими підрозділами російської армії, які вони кинули на захоплення Києва. У них було значно більше і людей, і зброї. А в нас ще не було ні петріотів, ні хаймарсів, ні абрамсів ні іншої західної зброї та техніки.
Російські війська, котрі зайшли на територію Київщини, майже потрапили в оперативне оточення. Кацапський нав’язуваний всьому світу міф про 3 дні розвіювався саме в ці дні три роки тому. А потім було ще три роки повномасштабної війни, які, власне, й досі тривають.
Київщина була звільнена від окупанта і завдяки Захисникам зі 109-го ОГШБ «Едельвейс», котрі стали пліч-о-пліч на захист серця нашої Держави. Воїни не просто вистояли, а вигнали з ганьбою російських убивць, котрі влаштували справжнє пекло для мешканців Київщини. Мародерство, насильство, зґвалтування, розстріли – ось що насправді приніс той клятий «кацапський мир» на нашу землю…
У книзі «Фрагменти української незламності» автор Павло Смовж перелічує імена воїнів, котрі
полягли, захищаючи Київську область.
Середи них – Фединяк Любомир, Круглик Богдан, Вовчук Володимир, Дідківський Андрій…
Андрій Дідківський служив у 8-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні «Едельвейса». Разом з бойовими побратимами у березні також стримував наступ рашистів у районі сіл Слобода Кухарська, Кухарі, Підгайне. Сюди їхній батальйон теж був висунутий назустріч ворогу з м. Малин Житомирської області.
Андрій Дідківський народився 22.09.1976 у Верховині на Івано-Франківщині. Останні роки працював будівельником.
Свідків, які бачили обставини смерті Андрія, не вдалося знайти. Його земляк Леонід Мосорук (вони воювали разом) розповідає, що Андрій був кілька разів контужений пімля ворожих авіанальотів на Підгайне, але не погоджувався на лікування у госпіталі. Востаннє – від вибуху потужної бомби, скинутої з бомбардувальника неподалік їхнього бліндажа, захищеного зверху шаром колод.
Через день після того жахливого бомбардування Підгайного ворожий снаряд влучив у бліндаж, де перебував Дідківський…
Вже після вигнання рашистів з нашого краю сапери, які розміновували територію біля Підгайного, 27 квітня знайшли там пошматовану осколками брезентову торбинку з військового спорядження солдата. На тканині був напис «Дідківський А. М.».
Помітивши та розкопавши рештки засипаного землею бліндажа, вони й виявили під колодами і шаром землі тіло бійця. У одній з кишень військової форми при ньому були документи.
Указом Президента України № 384/2022 від 2 червня 2022 року Андрія Дідківського нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Захисники звільнили Київщину від окупанта – звільнять і всю Україну!
Слава Захисникам України!
Вічна пам'ять полеглим у жорстокій борні за свободу Нації…
