До дня народження Лесі Українки: як руйнувала стереотипи про Україну, що казала про росію та які її слова були пророчими
Образ Лесі Українки – не про “слабосилу, хвору дівчину”. Так, понад 30 років вона чинила опір хворобі. Через те, що була жінкою, часом чула, що філософські та психологічні теми не для неї, а писати треба лише про селян та козаків.
Але життя Лесі Українки є історією успіху людини, яка змогла попри несприятливі обставини стати однією із центральних постатей української культури. Невтомною працею та постійним саморозвитком вона змогла піднести українську літературу.
Її життя - це символ мужності, приклад незламності та щирої любові до рідної землі.
Її зброя - це слово, яке актуальне й нині.
ЯК ЛЕСЯ УКРАЇНКА РУЙНУВАЛА СТЕРЕОТИПИ ПРО УКРАЇНУ ТА ЇЇ ЛІТЕРАТУРУ
Поетеса перевернула уявлення про українську літературу як літературу про селян та кріпаків. Вона дала альтернативу українській літературі й показала, що серед українців є високоінтелектуальні люди із прогресивними ідеями, каже Сергій Романов.
“Ще з дитинства Лесю Українку оточували різні дворянські родини, які обстоювали українську ідею. Серед них Михайло Драгоманов, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Володимир Антонович тощо. Тож виховуючись у такому оточенні, письменниця бачила європейські цінності в українців”, – додав викладач.
Наприклад, у психологічній драмі “Блакитна троянда” поетеса писала про життя української інтелігенції, яка розмовляла українською мовою. Вона показала, що українці – це не тільки колоритні люди, які лише співають, танцюють і носять химерний одяг. Це й інтелектуали, які цікавляться ідеями світового рівня, вміють мислити та глибоко відчувати. У такий спосіб, Леся Українка хотіла наблизити нашу літературу до європейського рівня.
ЩОБ ЗДІЙСНИТИ МРІЮ, ТРЕБА НЕВТОМНО ПРАЦЮВАТИ
Коли лікарі сказали Лесі Українці покинути працю і жити санаторним життям через погіршення здоров’я, вона відмовилася. Адже, як казала поетеса, вона горіла працею. Можливо, і завдяки справі, яку любила понад усе, письменниця прожила вдвічі більше, ніж їй прогнозували лікарі.
Без праці неможливе досягнення мрії. Саме мрія була однією з визначальних тем поезії Лесі Українки:
“Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей.
А тепера я в тебе остатню надію вложила.
О, не згасни ти, світло безсонних очей!”
“Поетеса розуміла, що якщо нічого не робити для досягнення мрії, то вона так і залишиться чимось нездійсненим. Тому пізніше поетеса воліє оперувати більш конкретними поняттями “мета” та “ідея”. А щоб мрія здійснилася, для цього треба працювати. Мрія без праці, без зусиль, самовіддачі, жертовності, наполегливості неможлива”, – узагальнив Сергій Романов.
ОПТИМІЗМ ЛЕСІ УКРАЇНКИ: ЯК НЕ ВТРАТИТИ ВІРУ В СЕБЕ
Попри довгу боротьбу з хворобою, вірші та твори Лесі Українки пронизані оптимізмом, переконана Марія Чашук. Відтак у 24 роки письменниця пише Михайлові Павлику листа від 2 (14) лютого 1895 року, зміст якого вражає пророчою візією майбутнього:
“Знаєте, я все ж таки трошки оптимістка, чи то скоріш прогресистка, і думаю, що світ іде не до гіршого, а до кращого, тільки – коли б він скоріше йшов, а то стільки сили й людей даремнісінько гине. А в нас, на Україні, ще багато мусить загинути марне (чи, може, так буде здаватись, що марне?), поки що-небудь людське вийде. І я і всі мої товариші, певне, роковані на марну згубу, та й нехай би, якби з того просвіток був комусь”.
Віршами Лесі Українки можна надихатися у важкі хвилини й зараз:
“… Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!” (вірш “Contra spem spero!” або “Без надії сподіваюсь!”)
У поезії “Скрізь плач, і стогін, і ридання…” поетеса переконана, що марно нарікати на долю. Від самих сліз кайдани лише заржавіють, а “самі ж ніколи не спадуть”:
“Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!”
Про незламність поетеси йдеться й у вірші “Хто вам сказав, що я слабка…”
“Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня і думка кволі?”
Про важливість бути мужніми та стійкими поетеса писала й у вірші “Як дитиною бувало…”
“Що болить?” – мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда,
Щоб не плакать, я сміялась”.
