24 лютого. День, що змінив нас назавжди, але не зламав!
Ця війна не почалася три роки тому. Ще 2014-го Україна вперше за багато десятиліть відчула, як земля здригається у вогняному зареві. Ранок починався не з кави, а з новин про анексію Криму ще у 2014 році. Уже тоді слово АТО стало новою версією нашого життя, а гасло «Герої не вмирають» – щоденним болем. АТО – теж було війною.
Проте 24 лютого 2022 року ця війна увірвалася в кожен без винятку дім, у кожне блакитно-жовте серце. Ми всі пам’ятаємо той ранок. Сирени. Паніку. Вибухи. Телефони. Адреси. «Як Ти?», «Їдьте звідти», «Є ще квитки на поїзд?» «Можна на дві доби у вас зупинитися?» «Чи можна до вас з домашніми тваринами?». Далі – черги на вокзалах, перелякані дитячі очі, обійми на прощання, які могли стати останніми. І все більше крові, і все більше страждань…
Ця війна принесла нам стільки болю, що його не виміряти жодними одиницями вимірювання. Ми втратили багатьох. Але не втратили країну. Ми пройшли через страждання, темряву й холод. Але ми також здобули щось, що не відбере жоден ворог: відчуття єдності, гідності й сили, а головне - волі.
Щомиті десь між ребрами болить відчуття втрати когось невідомого. Багато таких невідомих. Але саме їх руками країна боролась. Наша боротьба називається іменами тисяч відомих і десятків тисяч невідомих.
А поки все ще залишаються у цьому житті й світі дипломатично стурбовані, Україна не просто виживає – Україна зброєю захищає і гартує свій новий день абсолютної свободи та сили!
Ця війна змінила всіх нас, але не зламала. І абсолютно точно не змінила нашої мети.
Ми пам’ятаємо, за що боремось! І разом – переможемо!
Слава Захисникам України!
