День в історії. 22-23 січня 1933 року було ухвалено репресивні документи про блокаду голодуючої України
Блокада Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) у 1932–1933 роках була складовою Голодомору. Директива ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР «Про попередження масових виїздів голодуючих селян за продуктами» від 22 січня 1933 року за підписами Сталіна і Молотова та постанова політбюро ЦК КП(б)У щодо недопущення масового виїзду «одноосібників» і колгоспників, заборони продажу залізничних квитків селянам від 23 січня 1933 року мали ключове значення в цій трагедії. Вони ввели суворі заходи, які обмежували переміщення селян і посилювали репресії. До жодного іншого адміністративного регіону СРСР чи республіки подібного рішення не було застосовано.
Радянський уряд заборонив селянам УСРР (а також Кубані, де переважало українське населення) залишати території, охоплені голодом, що позбавляло їх шансу вижити. Постанова мала на меті, зокрема, перешкодити поширенню інформації про трагедію. Офіційно це пояснювалося «боротьбою з куркульськими елементами», які нібито «поширюють антирадянські чутки».
Так, усі залізничні станції, дороги та інші шляхи були взяті під контроль ОГПУ, а людей, які намагалися виїхати без дозволу, арештовували. Органи ОГПУ фактично отримали необмежені повноваження для розшуку «дезертирів» та тих, хто шукав їжу в інших регіонах.
Ці постанови є прямим доказом організованого характеру Голодомору. Вони підтверджують, що радянська влада свідомо ізолювала голодуючі регіони, забезпечувала контроль над населенням із використанням репресивних методів, а також ігнорувала гуманітарну катастрофу, поставивши ідеологічні цілі вище за життя мільйонів людей.
Фото на ілюстрації - Джеймса Аббе.
Підготовлено за матеріалами Музей Голодомору I Holodomor Museum
