Психотерапії недостатньо. Що ще потрібно для змістовного життя - пояснює психоаналітик Джеймс Холліс
У гостях у подкасту «Простими словами» Джеймс Холліс – юнгівський психоаналітик, письменник і публічний спікер. Він має приватну практику у Вашингтоні та спеціалізується на психологічному розвитку й духовному пошуку. Автор 20 книжок, що досліджують теми самопізнання, розвитку особистості, архетипів і духовності. Його книжки перекладені українською, а найвідоміша з них – «Під тінню Сатурна. Чоловічі психічні травми і їхнє зцілення».
Разом із гостем ми поговорили про те, як виглядає процес зцілення, де брати сили для змін, а також – яку ціну платять чоловіки за ізоляцію своїх емоцій.
Сезон «Наука стійкості» подкасту «Простими словами» виходить у межах ініціативи першої леді Олени Зеленської з впровадження Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» Проєкт реалізовано у співпраці з Координаційним центром із психічного здоров’я Кабінету Міністрів України за підтримки ВООЗ.
Психотерапії недостатньо для змістовного життя
Юнг казав, що робота над тим, щоби стати повноцінною людиною, складається з трьох частин. Психологія може допомогти лише з першою: дати певне розуміння ваших особистих викликів і чому вони виникли у вашому житті, – пояснює Холліс.
А далі йдуть особисті якості людини. Другий чинник – це сміливість, щоби зустрітися з тими невирішеними завданнями, які є на вашому життєвому шляху.
Третє – це витривалість, щоби рухатися далі у злагоді зі своїми цінностями та долати перешкоди.
Як підвищити витривалість?
Найкраще це можна описати словом «запеклий»: бути повністю зосередженим і рішучим, бути запеклим у тому, що для тебе важить.
Наприклад, я займаюся спортом щодня, хоча постійно відчуваю фізичний біль, що залишився після операцій на хребті. Але якщо припиню це робити, то стану немічним, не зможу продовжувати практику та підтримувати мою дружину. Тому я тренуюся попри біль, і тіло добре на це реагує, сьогодні я сильніший, ніж був рік тому. Це нелегко, але щодня ми маємо робити найкраще з того, на що здатні в наших життєвих обставинах. У цьому є відчуття сенсу та певна цілісність. Так ми відновлюємо почуття гідності й мети, коли стикаємося із зовнішніми розчаруваннями та перешкодами.
Ми – це не наші травми
Коли ми переживаємо травму, чи то масову травму через війну, чи особисту життєву, ми схильні ідентифікувати себе з тим, що з нами трапилося.
Але це не так. Це сталося зі мною. Але це не те, ким я є.
Як терапевт я часто зустрічаю людей, на життя яких суттєво вплинули бідність, насильство чи алкоголізм. І коли ми переживаємо важкі часи, то намагаємося зрозуміти, що відбувається, за допомогою історій про себе. Наприклад, я безпорадний або я – жертва й нічого не можу з цим зробити. Але всі наші історії – це насправді лише реакції на обставини в конкретний момент. Ми – це не наші історії.
Людині потрібна історія, більша за неї саму
Спочатку, у юності, ми намагаємося знайти своє місце у світі. Ми або тікаємо від нього, або підлаштовуємося під те, чого він від нас вимагає. У другій половині життя виникає питання, а навіщо я тут, на цій планеті? Які мої роль і призначення? І тут людині потрібна історія, більша за неї саму. Якими цінностями я послуговуюся? Що мене дійсно хвилює? Що викликає в мені найкращі почуття? Що найбільше мене лякає, але водночас змушує рухатися вперед і розв'язувати проблеми?
Ми не можемо обирати почуття
У нас є автономні процеси, настільки очевидні, що ми їх не помічаємо, наприклад, наші почуття. Ми можемо робити у своєму житті правильні речі, те, чого хотіли наші батьки, й отримувати за це визнання від соціуму. Але якщо це не поєднується з чимось усередині вас, то почуття не будуть функціонувати як слід. Ви можете бути успішним, але всередині не відчувати, що це правильно.
Почуття не обирають. Почуття – це автономний якісний аналіз нашого життєвого досвіду нашою ж психікою. Але кожен має відповісти собі на питання: як ти збираєшся діяти, коли виникають ті чи ті почуття? Чи будеш ти їх шанувати, чи намагатися контролювати, знеболювати чи тікати від них?
