Нехай 2025-ий стане роком Перемоги! З новим роком, Україно!
Шановні співвітчизники!
Дорогі земляки!
Уже на виднокрузі грудня – новий рік. 2024-ий дописує свій епілог, а ми з настанням високої миті загадуємо єдине бажання – Перемоги та миру. Хоча після пронизаного російськими ракетами 24 лютого літочислення ведеться днями протистоянь, ми тримаємося й боремося у кожному дні, у кожному часі.
Вчорашню осінь ювелірно скутує паморозь, десь гаснуть прапори, десь – людяність, десь таку нетривалу тишу розпанахує чи то бій дзиґаря на ратуші, чи то відбій тривоги. Хтось дипломатично й ґречно тривожиться на LED-екранах цифровізованої ери, хтось ще знаходить сили тривожитись у домівках, де світло – за графіком. Чиюсь домівку знищили російські ракети, а хтось зашкарублими пальцями у холодному окопі десь на Запорізькому напрямку зашиває піксель – дяка Богу, що – не поранення, а просто – від стажу героїчної стійкості. Бо ж – роки вже. Бігме, той піксель – то як вишиванка. Святий і рідний. І серед тої святості витає дух боротьби під «А ми нашу славну Україну, гей-гей розвеселимо…» .
А знаєте, які слова вчора рефреном роїлися в голові увесь вечір? «Усе добре, мам». То хлопчина повернувся з полону і подзвонив до рідних. Такий худорлявий, аж світиться дитина, але очі... Хотілося обняти ті очі й поклонитися. Той хлопчина - один зі 189 Титанів, що тримали український горизонт на передовій. Ото свято, ото диво. І вся Україна плакала від того «Усе добре, мам», бо впізнала свого сина. Живого. І синьо-жовтими обіймами пригорнула усіх своїх дітей, що повернулися з клятої катівні. Тоді, здається, ніби плакав сам Бог.
Якщо таким є Новий рік, то – направду, хай щодень буде таким. І хай буде щодня повернення своїх – з передової, з полону, з-за кордону – до вітцівського порогу, щоби обійняти не лише серцем. Нехай цей рік стане роком повернення. Хай небо України врешті стане мирним, хай звуки дитячого сміху більше ніколи не переривають звуки вибухів, хай відродиться втомлена, але непереможна Вітчизна, і щоб жили у ній щасливо і люде, і матір, і син, - як заповідає нам крізь віки Кобзар.
Дорогі співвітчизники! Нехай у році прийдешньому єднаються серця, єднаються родини під покровом віри й любові всього народу. Нехай тривала боротьба врешті знаменується нашою Великою Перемогою! Нехай усе, за що бореться Україна понад десять років, стане явою. Хай цей шлях боротьби залишиться не лише нашим болем і гірким досвідом, але й стане мудрістю та силою далі жити й відбудовувати свою країну, піклуватися про свою сім’ю, знаходити себе й діяти.
Ми – народ, котрий надихає весь світ. І таку державу хочуть бачити у європейській родині. Але для цього не достатньо Перемогти окупанта. Потрібно залишатися об’єднаними, потрібно цінувати все, що маємо, і працювати, аби примножувати. Так, нам інколи бувало складно, але не безвихідно, нам було західно і східно, але зараз – єдино. Маємо твердо усвідомити – це наша країна, це наша земля, це наша віра і мова, наш стяг і свобода.
Рік, що минає, дав нам мудрість і силу, зберіг витримку та людяність, які допоможуть нам з гідністю прожити ще один рік. Переходимо у 2025 з вірою у світле майбутнє, де мир та спокій, з відчуттям гордості й гідності, свободи й дії, рішучості та впевненості. Ми впораємось, ми витримаємо!
Щедрик, щедрик, щедрівочка
Засяяла в небі зірочка,
Тож прийшли до вас до хати
Всім здоров’я побажати,
Хай прекрасним буде рік,
Йшла лиш радість на поріг,
Дружньою була родина
І вся наша Україна!
Йдемо з вірою та любов’ю у 2025 рік!
Боротьба триває, тож залишаймося у ній сильними й справжніми!
Перемоги нам – однієї на всіх, такої бажаної, справедливої! Перемоги людства над гнилим «міром» орків.
Слава Україні та її Захисникам!
З теплом та вірою
колектив Івано-Франківської районної державної адміністрації
