Україна не торгує своєю землею і не кидає своїх людей – виступ Президента під час четвертого саміту міжнародної Кримської платформи
Шановні присутні, шановні учасники, учасниці, гості, наші партнери, друзі!
Дуже дякуємо вам за те, що ви сьогодні з нами.
Пане Мустафа Джемілєв, усі представники Меджлісу!
Дорогий кримськотатарський народе! Увесь наш український народ!
Сьогодні з нами Наріман Джелял. Людина, яку добре знають в Україні. Заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу. Учасник, до речі, нашого першого саміту Кримської платформи. Його, як і багатьох інших людей, чиє серце належить Криму та Україні, російські окупанти намагалися позбавити дому й захопили Нарімана в полон. Захопили в полон і протягом майже трьох років протримали за ґратами. Але Україна не забуває про полонених і не забула про Нарімана Джеляла. Ми звільнили його, повернули додому, повернули в Україну, повернули свободу. І це не просто про одну людину. Це про нашу фундаментальну політику. Політику нашої держави, політику щодо Криму. Політику щодо всієї нашої тимчасово окупованої території та щодо всіх наших громадян України, яких Росія позбавила свободи. Ми нічого й нікого не залишимо в неволі. Я хотів би, щоб це чули всі наші громадяни в Україні, на тимчасово окупованих територіях України – хоч би де ви зараз були і хоч би як вам було складно. Це частина нашої моралі. Україна не торгує своєю землею і не кидає своїх людей. І коли ми працюємо зі світом заради справедливого закінчення цієї війни, ми нагадуємо не лише про землю, де зараз – тимчасово – триколор окупанта, а й про долі людей, які не можна залишати зруйнованими. Ми в Україні не забуваємо про багатьох. І сьогодні біля меморіалу я про багатьох із них згадував, ми згадували. І ми повинні це робити постійно: нагадувати світові, нагадувати близьким, рідним наших полонених, що ми знаємо, пам’ятаємо й боремося за них. Пам’ятаємо про Сервера Мустафаєва, Леніє Умерову, Амета Сулейманова, Тофіка Абдулгазієва, Владислава Єсипенка, усіх інших кримських вʼязнів – в’язнів Росії.
Так само ми пам’ятаємо про всіх наших людей – і цивільних, і військових, дорослих і дітей, які зараз у російському полоні або які не за ґратами, але все ж змушені, на жаль, проходити через приниження окупацією – одне з найбільших знущань для будь-якої вільної людини. Це зло, яке мало назавжди залишитись у далекому минулому, але яке Росія принесла в цей час і забирає життя людей. Я прошу зараз усіх присутніх ушанувати хвилиною мовчання пам’ять наших людей, які були убиті російською війною, які були убиті Росією в полоні, в окупації, під час депортації.
Дякую.
Шановні друзі!
Кожен наш громадянин, усі наші люди на всій українській землі, яка тимчасово окупована, усі наші люди, які в полоні й чекають на звільнення, мають побачити найголовніше – наш, український, прапор. Побачити його, відчути свободу, бо вони будуть звільнені. А також уся наша країна заслуговує на надійну, гарантовану безпеку, і має бути неминуча відповідальність окупанта за всі злочини війни. Все це має стати справедливим закінченням війни. Я хочу подякувати всім, хто це наближає, хто б’ється й працює заради України, заради свого рідного дому. Я дякую всім нашим партнерам – присутнім і тим, хто нам допомагає, але зараз їх тут немає. Які справді постійно з нами, підтримують нас і закликаю не втрачати часу й не втрачати можливостей. І звертаюся до учасників Кримської платформи: нам потрібен максимум підтримки, щоб повертати людей із неволі й зупинити всі російські знущання.
Для чого в окупованому Криму переслідують кримських татар? Для чого там уже 10 років репресій проти мусульман і багатьох інших, хто просто хоче жити вільно своїм життям? Для чого більшість людей у російському полоні жорстоко катують? Не можна на все це заплющувати очі. І я закликаю передусім держави нашого регіону, а це мусульманські суспільства – і Туреччина, і Азербайджан, – будь ласка, проявіть лідерство й допомагайте протистояти несправедливості та знущанням. Потрібно, щоб вас було чути. Дуже потрібні ваші голоси. Зокрема, щоб протистояти тому злу, яке коїться Росією проти кримськотатарського народу. І закликаємо країни, які працюють над реалізацією Формули миру, – а це вже близько сотні країн з усіх частин світу: переконуйте ваших партнерів, які поки що утримуються від спільної з нами роботи – переконуйте їх, що справжній мир не повинен мати жодних альтернатив. Жодних заморожених окупацій! Жодних покинутих у полоні людей! Жодних забутих і через те ніби прощених світом репресій. Коли ми згадуємо жертв депортації кримськотатарського народу й сьогодні відкривали меморіал у Києві, який буде берегти пам’ять про цей злочин проти народу, ми стверджуємо, що жоден злочин окупанта не повинен залишатись без відповіді. Коли ми наголошуємо на справедливому закінченні війни, нагадуємо світові, що початком цієї війни була саме окупація нашого Криму, ми боремось за міжнародне право й безпеку для кожного народу. Коли наші воїни звільняють простір Чорного моря від російської військової присутності, ми доводимо всім у світі, що не буває всесильних агресорів. І коли наші, українські, дрони й ракети, наші воїни забирають в окупанта спокій, ми всі відчуваємо, що спокій обов’язково повернеться в Україну й Україні. І ми всі разом прагнемо миру. Ми всі разом потребуємо безпеки. А отже, ми всі разом маємо наближати перемогу України – справді надійний мир. Впевнений: ми зможемо цього досягти – досягти справжнього миру, справедливого і, найголовніше, тривалого. Ми бачимо це. І ми побачимо, я впевнений, вільний Крим.
Хочу ще раз подякувати всім, що ви завжди з Україною! Слава всім нашим воїнам, усім нашим людям!
Слава Україні!
