Правила української стійкості від військового капелана
Чому важливо знати свої джерела стійкості, але не шукати порад й універсальних рецептів? Як розкривати свій потенціал і не стати заручником обставин, навіть коли реальність навколо жорстока й болісна? Про стійкість і пошук сенсу під час війни розповів Андрій Зелінський, письменник, викладач, політолог, військовий капелан УГКЦ, у новому епізоді подкасту «Простими словами».
Сезон «Наука стійкості» подкасту «Простими словами» виходить у межах ініціативи першої леді Олени Зеленської з впровадження Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» Проєкт реалізовано у співпраці з Координаційним центром із психічного здоров’я Кабінету Міністрів України за підтримки ВООЗ.
П'ять джерел стійкості
Я маю п'ять практик, які намагаюся виконувати щодня й користуватися ними як джерелами стійкості.
Перше – це духовні вправи. Ідеться про формат медитації, занурення, присутності тут і зараз. Сьогодні популярний термін майндфулнес – момент для того, щоб перейти з рівня інтелекту на рівень дотику до реальності.
Друге – це фізичні вправи, обовʼязково щодня, і це просто must be. Але важливо зауважити, що в кожного з нас свої можливості й спроможності, тому важливо обрати власний рецепт і кількість фізичної активності.
Третє – це читання, і це вже більше інтелектуальний заряд, хоча я зазвичай намагаюся читати два формати літератури – художню й пізнавальну. Художня література – це такий гребінець для почуттів, для емоцій. Там почуття вже впорядковані в певні логічні структури. І коли ми просто читаємо художню літературу в будь-якому емоційному стані, вона причісує, додає нашим почуттям якусь форму. Поряд із цим є пізнавальна література, яка відкриває нові горизонти, допомагає вибратися з плаского виміру буття.
Четверте – це музика, яка забезпечує баланс і допомагає захистити особисту цілісність. У кожного власні смаки, але попри всю можливу кількість звуків, яка проходить крізь наші вуха й наш мозок, необхідно озброїтися саме тими, які допомагають відчувати себе сильнішими.
П'яте – це спілкування, одне з найпотужніших джерел енергії. Відкрите людське спілкування з кимось допомагає не розсипатися.
Рецепт стійкості в кожного свій і мінливий
Отже, має бути набір із цих пʼяти елементів, який може змінюватися з дня на день, але лише системний підхід дозволяє забезпечити цілісність і стійкість.
Ми живемо в суспільстві, яке прагне й вимагає універсальних рецептів. Інколи ті рецепти з особистісного, індивідуального рівня раптом перестрибують на рівень суспільний, інколи навіть політичний. Але це неможливо в суспільстві, у якому живе 30 мільйонів людей. Тому не існує єдиного рецепта стійкості, який може комусь допомогти на сто відсотків.
Два важливі механізми, які забезпечують стійкість, – це регенерація, тобто відновлення того, що є, й адаптація до контексту, який змінюється щодня. Стійкість вимагає якісного контакту з реальністю. Якщо наш особистий набір практик не відповідає контексту, ми ізолюємося й припиняємо бути стійкою одиницею, інтегрованою в ширший контекст, ми стаємо крихкими.
Бути собою – це постійний пошук
Будь собою означає безперервно шукати себе. Те, що ти сьогодні бачиш у дзеркалі, – це геть не повний, не вичерпний перелік твоїх можливостей. Людина народжується в мандрівці від себе вчорашнього до себе завтрашнього, і ставати собою – це відкривати нові можливості, вилазити з окопів. Це легше робити, коли віриш у горизонт, який попереду. Коли маєш відчуття азарту й життєвого авантюризму. А далі вже потрібно махати руками, плести, давати собі раду, виживати. Дорогою відпадають якість звички, уявлення, частини нашої особистості, риси характеру. Те, що залишиться, те, чому вдалося прорватися крізь виклики, – це є наша самобутність.
Служити ринку або власному розвитку
Існують дві логіки сучасного світу. Одна – це логіка ринку, яка допомагає людині стати успішною, бо дозволяє все спростити або підпорядкувати свій потенціал конкретній меті. Водночас людина не зауважує інших вимірів особистості й реальності й урешті може колапсувати. Тобто бажане досягнуто, але воно порожнє, бо стільки вимірів особистості залишилися нереалізованими.
Інша – це логіка, яка залишається горизонтом, яка вимагає відкривати нові світи. Вирушати до незнайомого й наважуватися відкривати двері, які невідомо куди приведуть.
Обидва шляхи потребують певної системи переконань і ціннісних орієнтирів, які корегують нашу діяльність щодня. Дуже важливо знати, яким шляхом ми обираємо йти.
Цінності працюють без слів
Цінності – це критерії ухвалення особистих рішень. Це те, що є для нас важливим і значущим. Вони можуть бути не вербалізовані й не усвідомлені, ми можемо прямо не апелювати до них щодня. Але цінності стають отим фільтром, крізь який реальність вривається в наш мозок і свідомість. Те, що відповідає цінностям, проникає всередину; те, що не відповідає, може бути відфільтрованим. Тому певний арсенал цінностей допомагає сформувати нашу особистість.
Ми обираємо своє ставлення до реальності
Одне з найважливіших запитань, яке ми можемо поставити собі в житті, – це питання «навіщо?» Навіщо мені цей бій? Навіщо я в цій халепі? Особливо в ситуаціях, коли я не можу вплинути на обʼєктивний стан речей. Я не можу скасувати війну чи біль утрати. Я не можу вповні реалізовувати якісь власні мрії, тому що за вікном війна.
Навіщо – це усвідомлена відповідальність за власну свободу. Це те, що можна окреслити терміном субʼєктність. Усвідомлена свобода виявляється в дії. Я є господарем мого життя. Навіть коли я не можу нічого змінити в обʼєктивній реальності, я обираю ставлення до того, що відбувається.
Дружба з реальністю
Більшість українців сьогодні живуть з думкою, що ситуація, у яку ми потрапили, має рано чи пізно минути, як і будь-яка халепа. Тому вони не тут і не зараз, не зафрендилися з реальністю. Реальність болісна, з нею не хочеться товаришувати. Але це все, що ми маємо.
Ми можемо прожити цей час так, як бажаємо, або ж можемо стати просто заручниками обставин, жертвами й жити очікуванням. Щойно людина починає вважати себе жертвою, навіть не вимовляючи, не вербалізуючи, – це вже втрачений потенціал, недосягнуті горизонти.
Важливо усвідомити, що це і є наш час, час нашого життя. Навіть у розбитій
ракетами дійсності, з великим болем, але альтернативних реальностей для нас не існує. А отже, час ставати сильнішим, бо цей час ніхто ніколи нам не компенсує.
Сенс і смак життя
Бачити сенс у тому, що відбувається, і відчувати смак миті – це ознаки якісного контакту реальності й ментального здоровʼя.
Якщо постійно шукати сенс і не звертати уваги на смак, ми будемо виснажуватися, вигоряти, губитися по дорогах, а нам це не потрібно.
Перемога – це про інше, про здатність людини відкрити в собі силу, яка допоможе запалити інших і разом йти цей довгий шлях, можливо крізь гори й пустелі, хто знає, що там у нас попереду.
Отже, концентруватися не лише на горизонті, а й на собі. Завжди має бути оця двомірність: з одного боку, горизонт має бути привабливим і яскравим, а з іншого, кожен крок важливий, він тут і зараз.
