Григорій Сковорода. 3 грудня - 301 рік від дня народження Вільної Людини
Життєпис Григорія Сковороди – це переважно білі плями, припущення та домисли. Багато фактів, які пересічний обиватель знає про нього – «син бідного козака», «сам собі викопав могилу» – були вигадані пізнішими авторами.
Насправді ж філософ рідко згадується в тогочасних джерелах. А біографія, написана його учнем Михайлом Ковалинським, радше подібна до історії античного героя чи християнського святого: вихваляння чеснот і розуму, переказ головних ідей, оповідь про труднощі, які наставник стійко здолав. Джерельні лакуни плюс неординарність особистості витворили міфологізований життєпис, який поєднався з реальним і увійшов у канон. Але що ж ми знаємо про Сковороду справжнього?
Бідні батьки та несправжній брат
Місце народження Григорія Сковороди відоме з кількох джерел. Це Чорнухи, сотенне містечко Лубенського полку. Коли в 1920-х Лохвицьке земство готувалося до відзначення 200-річчя філософа, багато людей з прізвищем Сковорода жили в сусідньому селі Харсіки. Так виникла помилкова версія, що наш герой походив саме звідти. Нині вже відомо, що його родина належала до приходу Воскресенської церкви Чорнух – тому можна навіть говорити, в якій частині містечка народився Григорій.
Рік народження – 1722-ий – знаємо із життєпису авторства Михайла Ковалинського. При цьому Ізмаїл Срезневський, який писав біографічний нарис про Сковороду ще за життя людей, котрі його пам’ятали, називав іншу дату: 1726-ий. День народження – 22 листопада за юліанським календарем – вказує сам Григорій в одному листі. Це 3 грудня за календарем григоріанським.
Батьки Григорія – Сава і Пелагея – належали до козацького стану. В ревізії 1734 року Сава Сковорода записаний як «малоґрунтовний». Через це формулювання в радянський час утвердився міф, що родина була незаможна. Це не зовсім так. В подальших ревізіях майже всі малоґрунтовні козаки Чорнухинської сотні мають статус «виборних без підмоги» – тобто вони могли самостійно спорядитися на війну. Недостача ґрунтів (в ті часи це і поля, і сіножаті, і ліси) компенсувалася іншими способами заробітку: пасічництво, млинарство, винокуріння і шинкування, торгівля сіллю. Відомо, що в липні 1733 року Сава Сковорода сплатив «покухове» (збір з продажу горілки) 50 копійок. Це немалі гроші – річний заробіток наймита становив 4–5 рублів, а хату можна було придбати за 20 рублів.
1772 року до Другої Малоросійської колегії звернувся Степан Сковорода, житель Чорнух. Він хотів поїхати з містечка до Москви, щоб навідати там свою родину. На початку XX століття цей документ, що зберігається в архіві в Києві, помилково датували 1738 роком. Дослідники одразу вирішили, що цей Степан мав би бути братом Григорія. Очевидно, це не так. Тим паче у зверненні згадано, що вирушати в Москву Степан хотів з батьком Климом.
В Григорія справді був рідний брат, його звали Василь. Є запис про його хрещення у Воскресенській церкві 1 січня 1733 року. Дослідник Домет Олянчич знайшов це ім’я в списку студентів гімназії у Бреслау (теперішній Вроцлав). Що було з ним далі – поки невідомо. Також філософ мав двоюрідного брата – Івана Звіраку. Той також навчався в Київській академії, прийняв чернечий постриг, керував друкарнею Києво-Печерської Лаври, згодом був намісником Китаївської пустині в Києві та Сінненського Покровського монастиря.
Кив, Петербург, Токай, Переяслав
Імені Григорія Сковороди немає у відомих списках студентів Київської академії. Доказом, що він там навчався, є переписаний студентами трактат Адама Зернікова. Частину тексту переписував Григорій, що засвідчив своїм автографом латиницею. Про навчання в Києві також пише Ковалинський. Зрештою, коло зв’язків Сковороди свідчить про його приналежність до могилянців. У якому віці Сковорода потрапив до Києва, невідомо. Навряд чи він йшов туди сам – в академії було чимале земляцтво чорнухинців: сини священників усіх трьох тутешніх храмів, вже згаданий кузен Іван Звірака, майбутній сотник Яким Христич.
Більш точно відомо про перебування Сковороди у придворній капелі. Воно припадає на перші роки правління Єлизавети Петрівни. Дослідник Микола Бородій знайшов документи, що восени 1742 року Григорій пройшов конкурс у Глухові та взимку потрапив до Санкт-Петербурга. Коли повернувся до Гетьманщини – загадка. Ковалинський пише, що це трапилося 1744-го, коли Єлизавета відвідала Київ. Однак у ревізії Лубенського полку наступного року про Пелагею Сковороду сказано, що її син ще «перебуває в півчих».
Далі, пише Ковалинський, Григорій брав участь у роботі Токайської місії з заготівлі вин. Користаючись протекцією керівника місії Вишневського, він покращував свою освіту, відвідуючи різні міста. Точні роки, які провів наш герой у Токаї, невідомі. Микола Петров вважав, що це були 1750–1753, Леонід Махновець – 1745–1750. Не знаємо, про якого з Вишневських ідеться – Федора чи його сина Гаврила – та який статус у місії мав Сковорода. Відомо, що він відвідав Відень, Пресбург (нині Братислава) і Буду (частина теперішнього Будапешта). Леонід Махновець припускав, що йому також вдалося побувати на території сучасних Італії, Чехії та Німеччини.
Дата повернення в Гетьманщину впливає на подальшу хронологію: коли та чи продовжив Сковорода навчання в академії, як швидко подався працювати викладачем у Переяславський колегіум? Причини звільнення з колегіуму знаємо тільки зі слів Ковалинського: розбіжності з місцевим єпископом щодо програми викладання поетики. Далі філософ близько 6 років працював домашнім вчителем у бунчукового товариша Степана Томари, виховуючи його сина Василя.
Аскет, що любив люльку і пармезан
Про побут і звички Сковороди в першій половині життя відомо мало. Є коротка згадка про матеріальні труднощі, з одягу молодий філософ мав тільки дві сорочки, каптан, черевики й панчохи. Костюм далеко не селянський. Вже пізніше в листі до учня Григорій Савич обмовився, що колись, піддавшись впливу оточення, дещо зашкодив своєму здоров’ю через непомірність у вживанні алкоголю та їжі.
Ковалинський пише, що його вчитель одягався «пристойно, але скромно», харчувався один раз в день, не споживав м’яса і риби, але вживав молочні продукти, спав 4 години на добу і любив піші прогулянки зранку. Чомусь цей фрагмент нарису деякі дослідники сприйняли надто радикально – і почали приписувати Сковороді повний аскетизм. Насправді ж той не цурався алкоголю і курив. Учень надсилав вчителю цінні подарунки: флейту, окуляри (не підійшли), люльку, дорогі сири – голландський і пармезан. В одному листі Григорій Савич просить прислати два лимони, в іншому – шубу, в третьому – звертається до аптекаря, аби той передав лікарських трав, щоб настояти їх на вині або горілці.
1759-го Сковорода влаштувався викладачем у Харківський колегіум, де з перервами працював 10 років. Він мав отримувати 50 рублів в рік – при тому, що заняття вів тільки суботами. Попрацювавши менше, дістав 23 рублі. Решту життя філософ прожив на Слобожанщині – за винятком кількох мандрівок. Відтоді збереглося багато рукописів і листів – тож цей період відомий нам чи не найкраще. Однак і тут не обійшлося без міфів: як от історія про відмову стати придворним філософом Катерини II, про втечу з-під вінця чи навіть шлюб – хоч достеменно відомо, що одруженим наш герой не був. Не все зрозуміло і з похованням Григорія Савича: надмогильний камінь змінював своє розташування кілька разів (за матеріалами localhistory.org.ua)
Цікаво, що радянська влада, яка у пароксизмах русифікації усього, що підпадало їй під руку, намагалася привласнити собі будь-які надбання та будь-яких знакових постатей поневолених народів, «віддала» Сковороду Україні та українцям. Григорій Сковорода аж надто не вписувався в офіціоз, його твори, навіть написані російською мовою, подібно до творів Шевченка, виблискували українством, були питомо українськими як у смислі пошуку свободи і прагнення до свободи, так і тим, що вони були природнім продовженням та доповненням його мандрівної біографії.
Світ імперії, світ радянщини, світ сучасної Росії не зловив Григорія Савича Сковороду. Його дух, здається, досі мандрує степами Слобожанщини, перелітає з вільними вітрами на Буковину і Галичину, відвідує Поділля і Волинь, милується степами Таврії, щоб знову повернутися на рідні для нього Полтавщину та Харківщину.
Дмитро Багалій писав: «Загальний сенс життя Сковороди цілком сходиться з його вченням». Жити як думати, не розриваючись зсередини, насправді потребує великої мужності та іноді зречення від принад навколишнього світу. Триста років, що минули від дня народження Сковороди, – це дуже багато, навіть якщо дивитися на них з точки зору ретроспективи. За ці роки ім’я Сковороди та його творчість не втратили ані свого значення, ані цінності для сучасного покоління, для усіх, хто любить свободу і любить мислити. Григорій Сковорода не залишив після себе філософської школи в академічному сенсі, але його учнями у певному розумінні є всі ми, українці. Адже він був першим, у сучасному розуміння цього терміну, філософом України і першою усвідомлено вільною людиною на цій землі.
