Вітання з нагоди Дня захисників і захисниць України
Щорічно волелюбиві, свідомі та незламні українці відзначають великий день великих захисників та захисниць рідного краю. Свято має дещо іншу – релігійну та історичну ґенезу: християни грецького обряду святкують день Покрови Пресвятої Богородиці, а також вся Україна відзначає День українського козацтва.
У місяць та рік, коли Колумб відкрив для світу Америку, датована перша згадка про українських козаків. Горді воїни постали пред світом. Ще у далекому 1492 році вся Україна, а відтак – будьмо відвертими – і вся Європа, отримала величезний тил та постійний захист в особі величного українського козацтва. Охороняючи південні території від загарбницьких набігів чужинців, наші воїни стримували їх навалу на всю Європу. Гострі шаблі, козацький гарт та безкомпромісна віра у свою святу заступницю та захисницю – Пресвяту Богородицю – творили справжні дива на полі бою. І лише за наказом катерини II 1775 року осередок козацтва був знищений.
Хід історії нас вкотре повертає до минувшини і водночас нагадує, що сьогодні ми обов’язково повинні змінити цю історичну несправедливість – мусимо не лише відстояти споконвічні українські землі, але й зруйнувати міф та спростувати брехню про велич та могутність сусідньої держави, яка під грифом «спеціальної воєнної спецоперації» нещадно вбиває українських дітей, плюндрує українські землі, нищить наші будинки, пам’ятки мистецтва як історичне нагадування нашого величного національного єства. І лише завдяки нашим безстрашним ЗСУ, добровольчим штурмовим батальйонам, територіальній обороні, партизанським угрупованням ворогу не вдається реалізувати свої імперські плани, обумовлені комплексами. З ночі того 24-го, коли українське небо пронизали ворожі літаки, коли здригнулася від вибухів українська земля, покоління українців закарбували у своїй свідомості, ментальності та світогляді нерозуміння, несприйняття та неприйняття безликого, злого й аморального російського – хтозна, чи – народу.
Щодня, коли Наша країна бореться за свої міста й містеув, за села й вулиці, буквально сталевий українский фронт став скалою південних та східних міст, яку ворог не зміг пробити. Винищувачі, бомбардувальники – ось чим намагається ворог знищували наших захисників. Але не знищить! І на компромісне шекспірівське «бути чи не бути» у відповідь всі чули ствердне й безкомпромісне українське «бути». Народними героями, месниками, сподвижниками стали тисячі захисників. Це люди, котрі стали уособленням того предвічного козацького духу, міцності та звитяги. Вони живі і продовжують боротися. А є померлі. Вони залишилися у народній пам’яті, піснях, у ранковому гімні Україні, щоденній молитві, усмішках їх дітей та зболених сльозах сильних матерів, брунатних відтінках хризантем на могилах.
Кажуть, історію пишуть переможці, а переможені оспівують її у піснях. Так, ми співаємо тужливі пісні, але й величальні та єднальні, а ще маємо тверде, як криця, перо, яким напишемо свою будущину. Свою Україну. І буде небо синє, як волошка, і калинові вишиванки, і стяг синьо-жовтий від Сяну до Дону. І буде тиха й тужлива сльоза Матері.
Дякуємо, наші Захисники! Ви є і завше будете! «Народ мій є, народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!» (В. Симоненко).
Кожен свідомий українець щодня схиляє голову перед Вашими подвигами, захисники України, перед вашою звитягою, перед вашими матерями, батьками, дружинами, дітьми.
Фото: картина українського художника Олега Шупляка "Боги" (2022 р.) shupliak.art
