Сьогодні - 94-та річниця від дня народження Дмитра Павличка
Вставай, Україно, вставай,
Виходь на дорогу свободи,
Де грає широкий Дунай,
Де ждуть європейські народи!
Сьогодні, 28 вересня, 94-та річниця від дня народження Дмитра Павличка (1929, с. Стопчатів, нині Івано-Франківська область - 2023, м. Київ) – поета, перекладача, публіциста, кіносценариста, дипломата, літературного критика, громадсько-політичного діяча, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, Героя України, автора однієї з найулюбленіших українських пісень “Два кольори”.
Прикарпатські письменники пригадують, що Дмитро Павличко допомагав молодим авторам з Прикарпаття реалізувати свої літературні таланти, мотивував їх писати вірші. Він готував передмови до їхніх книжок та опікувався, коли ті приїжджали до Києва на літературні заходи. Його колеги по творчості кажуть, що біографія поета – це історія України XX століття.
"Він був депутатом Верховної ради України в 1990 році. Був тим, хто укладав текст Декларації про незалежність. Є фрагмент спогадів, де Павличко в метушні депутатських суперечностей підходить до Кравчука, каже, підписуй документ, інакше я тебе задушу. Пристрасний чоловік, контрастний чоловік, великий чоловік", – характеризує поета літературний критик Євген Баран.
"Всі знають пісню "Два кольори", але мало хто знає, що за цю пісню Павличко мало не розпрощався з життям, тому що цензор сказав, що це — бандерівський прапор. Червоне – то любов, а чорне – то журба. Бо бандерівський прапор дійсно: червоне – кров, а чорне – земля. І закрутилося дуже недобре і для композитора також. І це була не одна така ситуація", — говорить письменниця Ольга Слоньовська.
Внесок Дмитра Павличка в розвиток української літератури, національної культури, державотворчого процесу важко переоцінити. Він був одним із перших, хто ще в 50-ті роки ХХ закликав громадськість боротися за виживання душі народу – українську мову, засуджував манкурство і тих, хто “зрікся мови рідної…”
Дмитро Васильович був першим головою Товариства української мови імені Тараса Шевченка, одним з авторів Акта проголошення Незалежності України. “Я взагалі пройшов тяжке і довге життя, і все воно позначено на кожному кроці, з першого класу і до нині саме боротьбою за українську мову”, - розповідав пан Дмитро.
Своєю творчістю та активною громадянською позицією Дмитро Павличко завжди стояв в обороні рідного слова, наголошуючи на жахливих наслідках русифікації. “Якщо російська мова стане другою державною, то українська ніколи не зможе встати, а ми будемо дивитися на помирання рідної мови”, – сказав Дмитро Павличко в одному інтерв’ю в 2012-му. Говорячи про російську мову, він зазначав: “вона була за царів мовою окупанта, за комуністів – мовою окупанта. Ми воювали і в дев’ятнадцятому, і в двадцятому столітті проти цієї мови і проти окупантів”.
Дмитро Павличко наголошував, що українська мова ніколи не була тільки засобом спілкування чи збереження літературних цінностей. “...Вона була і, мабуть, ще довго залишатиметься політичною зброєю народу, кореневищем його державності”.
