Про захисників України, котрі сьогодні виборюють майбутнє
Розповідаємо про ще одного захисника України – Андрія Вовчука
Андрій Вовчук, мешканець Івано-Франківського району, став на захист країни майже з початку війни. Перша ротація в складі зведеного загону співробітників транспортної міліції відбулася у серпні 2014 року. Група складалася без винятку лише з добровольців. У 2015 році він звільнився з посади начальника штабу лінійного відділу транспортної міліції під час реорганізації. Опісля у складі добровольчого батальйону Нацгварії України «Крук» воював на території Донецької та Луганської областей, захищаючи територію України. Мав 7 ротацій у період з 2015 року по 2021 рік. У зв’язку з проведеною складною хірургічною операцією був звільнений 27 листопада 2021 року. Через три місяці після початку повномасштабного вторгнення знову став у стрій захисників.
Новий етап боротьби для пана Андрія розпочався 26 лютого 2022 року після добровільного вступу до тероборони. Він достеменно пам’ятає той момент, коли його запитали, чи зможе він, уже на той час маючи групу інвалідності, стати на захист рідного краю, не скаржучись. Відповідь була категоричною.
З кореляцією різних відчуттів – гордості, ніжності і особистої тривоги – про той період розповідає Андрій Вовчук, адже не лише він один з родини приєднався до лав захисників. Попри всі заперечення дружина Наталія теж стала добровольцем. 28 лютого 2022 року вона разом з племінником Козієм Вадимом, який на той час був студентом-медиком, добирались попутнім транспортом до місця запису. Неповнолітній син Андрія Вовчука та його дружини також хотів за прикладом батьків вступити до територіальної оборони, але через вік йому було відмовлено. Пані Наталія й досі проходить службу у військовій частині на одному з «гарячих» напрямків фронту. Загалом з родини пана
Андрія 4 особи стали на захист України.
Після вступу в лютому до тероборони відбувалося формування та підготовка частини – це тривало приблизно до середини березня 2022 року. Відтак було бойове злагодження, підготовка до виконання бойових завдань. До слова, під час розповіді Андрій Вовчук акцентував на тому, що військова частина на 95 % складається з добровольців, котрі без досвіду приєднувалися до лав захисників. Вони прийшли за власним переконанням, що ворога слід не лише спинити, а буквально викинути з наших територій. Прийшли в тероборону зовсім різні люди – не лише за характером, темпераментом, фінансовим станом, а й за освітою. До слова кажучи, пан Андрій має дві вищі освіти. Свого часу він закінчив Львівський державний університет внутрішніх справ, здобувши кваліфікацію юриста. Після закінчення Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу здобув кваліфікацію управлінця. Окремі військові освіти не мали, дехто ж у мирному житті викладав для студендів, маючи професорське звання. Інші були керівниками установ, бізнесменами. Однак всіх об’єднала боротьба за Україну.
27 квітня 2022 року військова частина, де служив пан Андрій, в'їхала в зону бойових дій. Це, власне, сталося на наступний день після Великодня, який у народі зветься поливаним понеділком. В’їжджали на своїх транспортних засобах, з власним екіпіруванням. У невідь. Ніхто не знав, що їх чекає. На місці розташування усім військовим було надано боєкомплекти і все необхідне для захисту. Далі – бої і витіснення ворога.
Фраза, яка особливо запам’яталася під час бесіди з військовим – «З війни ніхто не повертається». Це непроста екзистенційна метафора, яка означає, що кожен, хто пережив пекло війни, навіть після повернення у цивільне життя думками все одно там, на війні. У тиші нічній – особливо. Коли за вікном спокійно, а в голові рої думок, звуків вибухів, слів – сказаних і відчутих.
З неабияким оптимізмом пан Андрій нам розповів, що багато російськомовних військових буквально відразу ж після лютого 2022 року почали розмовляти українською мовою. З рідними, побратимами. Лаються також українською. Мова була і залишається важливою, вона є ідентифікатором, увиразником нас як нації. Недарма ворог її століттями намагався її заборонити і використовував це як ще один інструмент для своєї бажаної перемоги. Якщо ж зараз наше слово таке потужне – далі ще більше утвердиться! Так буде і з Україною – віримо!
А сьогодні щомиті всім серцем дякуймо наших захисникам, не забуваймо донатити, підтримувати в усякий можливий спосіб. Вони сильні люди. Сильні, але вразливі. Робімо це завжди і всюди. За наші інколи спокійні ночі та дні війна забирає найдорожче – життя.
Поважаймо наших захисників. Вони боронять наше сьогодення і майбутнє. Дякуймо їхнім матерям! Їм не відболить і нам ніколи не повинно!
Слава Україні!
Слава Захисникам України!
Вічна пам'ять полеглим…
