Культ Тараса Шевченка і російсько-українська війна

Дата: 07.03.2023 11:15

Кількість переглядів: 880

20 липня 2015 року розвідник Володимир Регеша знайшов у зруйнованому житловому будинку у селищі Піски під Донецьком домашню бібліотеку. Книжки належали комусь із місцевих мешканців. З усієї бібліотеки простреленим виявився тільки "Кобзар"

У ці драматичні дні національно-визвольної війни і відбиття агресії Російської Федерації знову думається про культ Тараса Шевченка в умовах війни. Інколи кажуть, що історія циклічна, тобто вона повторюється. І тут як на зло простежується, що три великі Шевченкові ювілеї 100-ліття, 125-річчя, 200-ліття (1914, 1939, 2014) співпали у часі із початками військових катаклізмів, що втілилися у двох світових війнах та російсько-українській війні.

Вдаючись до такого ж художнього образу, сподіваємося, що 2023 рік буде записаний у паспорті української нації як рік повноліття, тобто остаточного завершення націотворчих процесів. Звісно ж після перемоги, у національно-визвольній війні. Без кирило-мефодіївців і феномену Тараса Шевченка складно уявити початки українського національного проєкту.

Тарас Шевченко у своїй поезії створив привабливий і героїчний образ минулого України. Провідне місце в ньому зайняло козацтво, котре, на думку Григорія Грабовича, він абсолютизував як провідну, героїчну верству українського народу, називаючи її представників святими месниками, захисниками бідних і знедолених.

Таке трактування стало каноном для багатьох українських істориків ХІХ і ХХ ст. Завдяки творчості Шевченка козацька доба і сам поет наприкінці ХІХ ст. стали об'єднавчим фактором. Тарас Шевченко став одним із перших, хто виступив проти малоросійськості, протиставивши їй у своїх творах українську національну ідентичність.

"Він є святим прапором нашої національної одності, одним з найвизначніших символів української спільності, одноцільності України й українського життя, – одноцільного незважаючи на державні, церковні і всякі інші межі", – зазначав Михайло Грушевський.

Водночас як символ українськості Шевченко викликав ненависть в прихильників "єдиної і неподільної Росії". В 1919 р. в сільській раді села Добра Уманського повіту денікінці (згрішу і назву їх тогочасними прихильниками "руского міра") намагалися знищити портрет Шевченка. Він зберігається в колекції Національного музею Тараса Шевченка.

********

Образ і творчість Тараса Шевченка використовувалися суспільством і владою задля досягнення певних, зокрема, ідеологічних завдань. Починали це громадівці, які і стали творцями народницького образу Тараса Шевченка, знаного завдяки смушевому кожуху і шапці.

Революція Гідності і російсько-українська війна, яка розпочалася 20 лютого 2014 року формують нове суспільне сприйняття образу Тараса Шевченка.

Фактично, відбувається відхід від культу, створеного наприкінці ХІХ ст. і звичного у ХХ ст. Шевченко сам стає героєм навколишньої дійсності, прикладом для наслідування, живим образом. "Сьогодні він має бути ультрамодним, ультрановим. Донедавна про нього звикли думати як про пам'ятник, як про мертву людину, на могилу якої потрібно покласти квіти. А зараз… людей більше цікавить живий Шевченко", – говорить художник Андрій Єрмоленко.

Митці намагаються відійти від образу Шевченка в смушевій шапці та кожусі та створити образ доступний і близький сучасній людині, образ "свого Шевченка". Тарас Шевченко залишається на позиціях лідера, чиї ідеї, літературні та художні твори стають смислоутворюючими та набувають актуальності для нового покоління українців.

На виставці "Війна: Шевченків вимір" експонувався "Кобзар", який знайшли в житловому будинку у селищі Піски під Донецьком біля мінометної частини українських позицій. Книжка належала комусь із місцевих мешканців. З усієї бібліотеки простреленим виявився тільки він. 20 липня 2015 року цю книжку знайшов Володимир Регеша, розвідник із позивним "Санта", який із січня того року воював у роті вогневої підтримки 5-го батальйону ДУК "Правий сектор" під Донецьком.

«Нема на світі України, немає другого Дніпра» — тепер не просто хрестоматійні рядки. Зараз для кожного з нас вони набувають сакрального значення: наша країна — найбільша цінність, ми готові битися за неї, бо вона — найкраща. Наступні слова є пророчими: і про наші національні голос і гордість, і про кров, яку проливаємо у війні, і про зволікання Заходу щодо допомоги на початку повномасштабного вторгнення.

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших… і не буде

Кому помагати.

(«І мертвим, і живим, і ненародженим»)

Наші непереможні Захисники тримають оборону і не дають ворогу ні на йоту пройти вперед на українську землю. Зараз маємо міцне плече Європи і переважної більшості світової спільноти, на яке можна спертися. Тож знаємо, що переможемо!