Голодомор 1932 - 1933 років в Україні. Історична довідка. Частина III
Друзі! Сьогодні, 26 листопада, всі свідомі українці на всіх континентах відзначають День пам'яті жертв Голодоморів. Відтак ми продовжуємо ділитися з Вами інформацією про ці страшні та нелюдські події, які здійснювалися за указом вищого російського керівництва у XX столітті.
Ніколи не забудемо!
Приховування правди про Голодомор
Комуністична влада замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було. Навіть у діловій переписці державні і партійні органи, пишучи про опухання десятків і сотень тисяч сімей, голод не згадують. Партійні функціонери і чекісти пишуть лише про «продовольчі труднощі». У книгах реєстрації смертності з’являються нові терміни, як, наприклад, «безбілковий набряк» - на позначення смерті з голоду.
Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. Сталінський режим проголосив голод в Україні таким, якого немає, і на цій підставі
відмовлявся від допомоги, пропонованої численними зарубіжними неурядовими організаціями, зокрема закордонними українськими спільнотами.
У державних резервах Недоторканного і Мобілізаційного фондів СРСР було накопичено великі обсяги зерна, але цей ресурс не було використано для надання допомоги голодуючій Україні. Значна кількість зерна, інших продуктів харчування, вироблених в Україні, експортувалися за її межі - в інші регіони СРСР і за кордон, тоді як мільйони українців вмирали голодною смертю. Із СРСР було експортовано 1,6 млн. тон зерна - у 1932 році і 1,8 млн. тон - у 1933 році.
Суть політики московського комуністичного режиму з організації Голодомору підтверджують і його дії з приховування Голодомору не лише від зовнішнього світу, а й від нащадків. У 1933 році сільським радам наказано під час реєстрації смерті не вказувати її причину. Більш того, у 1934 році вийшла нова вказівка: офіційні книги про реєстрацію смертей за 1932-1933 роки вислати в спеціальні частини (де більшість з них була знищена). У СРСР заборона на інформацію про Голодомор діяла до 1987 року.
Антиукраїнське спрямування Голодомору
Вибіркову антиукраїнську спрямованість Голодомору підтверджують жорстокі репресивні заходи, що призвели до штучного голоду, застосовані режимом саме в Україні і на Кубані, яка входила до складу РРФСР, але за мовою, традиціями і культурою була у той час українською.
Питання хлібозаготівель в Україні і на Північному Кавказі сталінський режим пов'язував безпосередньо з питаннями українізації, про що свідчить постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 14 грудня 1932 року «Про хлібозаготівлю на Україні, Північному Кавказі і в Західній області». У цьому документі, незважаючи на назву, значна увага приділяється питанням «правильного проведення українізації», що означало, зокрема, ліквідацію українських шкіл на Кубані і масове переслідування української інтелігенції. Зміст цієї ухвали є переконливим підтвердженням того, що штучно організований голод в Україні і на Північному Кавказі використовувався не лише як знаряддя знищення селян, а як привід для руйнування української національної ідентичності і знищення носіїв цієї ідентичності за їхню приналежність до української національної групи.
Підтвердженням антиукраїнської спрямованості політики комуністичного режиму стала і кампанія «очищення» України від «петлюрівців» і «українських націоналістів», яку розгорнув у 1933 році комуністичний режим. У 1933 році в Україні розмах репресій порівнюється з Великим терором 1937-1938 років. Саме тому тодішній фактичний керівник УСРР Павло Постишев у січні 1934 року звітував, що «минулий рік в Україні став роком розгрому націоналістичної контрреволюції».