104-та річниця заснування Української академії наук (НАН України)
14 листопада 1918 року гетьман Павло Скоропадський затвердив законопроект про заснування Української академії наук і призначив її перших дванадцятьох академіків. Через два тижні президентом УАН вони обрали Володимира Вернадського, секретарем — Агатангела Кримського.
Історія академії включає в себе ряд найважливіших і яскравих наукових досягнень. Серед найбільш значущих досягнень в період до і під час Другої світової війни, це роботи над штучною ядерною реакцією перетворення ядер літію в ядра гелію, роботи над прискорювачем заряджених частинок і створення трьохкоординатного радіолокатора дециметрового діапазону. Для оборонної промисловості - впровадження високоефективної технології автоматичного зварювання під флюсом корпусів танків, артилерійських систем та авіабомб. Серед розробок вчених-біологів і медиків - ряд нових лікарських препаратів і методів лікування поранених.
«Головні особливости в організації Української Академії Наук зв'язуються з тим, що вона твориться в XX сторіччю підо впливом рівночасної сили двох потоків, які викликають її до життя і з яких один — то національна самосвідомість українського громадянства, а другий — то неминучі заходи, щоб видобутися з наслідків усесвітньої кризи…
В першім відділі — на відміну від Академій усього світу — мають науковий розвиток ті парости знаття, що для них основа — дослідження українського народу… В цім відділі Української Академії, що його викликано потребами української національної самосвідомости, закладається орган наукової праці, який іще ніколи і ніде не існував…».
«Ці уривки з пояснювальної записки (жовтень 1918 року) міністра народної освіти і мистецтв Української Держави Миколи Василенка до законопроекту про заснування Української академії наук продукують доволі складні почування, – розповідає український історик, член-кореспондент УАН Олексій Ясь. – Стилістичний колорит і патетичні звороти мимоволі виказують нервовий пульс доби, нестримний порив думки, довгоочікуване передчуття тріумфу й остраху за невідоме майбуття…
Питання про те, чому саме переломним часом для української наукової спільноти став славнозвісний 1918 рік, а не, приміром, 1917-й, генерує чимало можливих відповідей і пояснень. На уявних шальках терезів розміщуються як епохальні контексти, так і персональні мотиви, організаційні традиції, політичні обставини, історичні факти, воєнні події тощо. Та над усіма ними незримо витає ідея Української академії, яка була дітищем не ХХ століття, а принаймні останніх десятиліть ХІХ.
Наприкінці цього століття, метафорично прозваного століттям націй, слов’янські народи переживали своєрідний культурний ренесанс. Саме тоді народилася низка національних академій: 1866 р. — Югославська академія наук і мистецтв у Загребі, 1872-й — Краківська академія наук, 1886-й — Сербська академія, 1888-й — Чеська академія наук, словесності і мистецтв. Натомість українське наукове життя було міцно затиснуте в лещатах імперського простору».
