СІМЕЙНІ ФОРМИ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

Дата: 29.11.2021 11:48

Кількість переглядів: 1030

ДИТЯЧИЙ БУДИНОК СІМЕЙНОГО ТИПУ

     Дитячий будинок сімейного типу — окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихован­ням та спільного проживання не менш як п’яти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

    Метою створення дитячого будинку сімейного типу є забезпечення належних умов для виховання в сімейно­му оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківсько­го піклування.

Ознаки дитячою будинку сімейного типу:

- До дитячого будинку сімейного тину на виховання та спільне проживання приймається від п’яти дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вони виховуються у дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження вив­чання у професійно-технічних, вищих навчальних зак­ладах І-IV рівня акредитації  — до його закінчення, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку.

Загальна і кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних.

— Батькам-вихователям для потреб дитячого будинку сімейного типу позачергово надається обладнаний індивідуальний житловий будинок або багатокімнатна квартира.

— За вихованцями зберігаються пільги і державні га­рантії, передбачені законодавством для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

— На дітей, які проживають у дитячому будинку сімей­ного типу, щомісячно виплачується державна соціальна допомога, яка становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного віку.

— Вихованці дитячого будинку сімейного типу мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їхнім інтересам і не заборонено рішенням суду.

— Батьки-вихователі є законними представниками дітей і діють без спеціальних на те повноважень як опікуни або піклувальники.

— Батькам-вихователям дитячого будинку сімейного типу виплачується грошове забезпечення. Період, протя­гом якого особи вважалися батьками-вихователями у ди­тячому будинку сімейного типу, зараховується до їх за­гального трудового стажу.

НАСТАВНИЦТВО

     Наставництво - це діяльність, яка здійснюється особою - наставником добровільно і безоплатно. Наставником може бути повнолітня дієздатна особа, яка пройшла курс підготовки з проблем соціальної адаптації дітей та їх підготовки до самостійного життя. Також встановлено, що наставниками не можуть бути  особи, які мають судимість, вживають алкоголь, наркотики (ст. 212 Сімейного кодексу України).

    Основними завданнями наставництва є: визначення та розвитку здібностей дитини, реалізації її інтересів у професійному самовизначенні; надання дитині доступної інформації про її права та обов'язки; формування у дитини практичних навичок, спрямованих на адаптацію її до самостійного життя, зокрема щодо вирішення побутових питань, розпорядження власним майном та коштами, отримання освітніх, соціальних, медичних, адміністративних та інших послуг; ознайомлення дитини з практиками суспільного спілкування та подолання складних життєвих ситуацій; сприяння становленню дитини як відповідальної, успішної особистості; формування у дитини навичок здорового способу життя.

    Наставник має право відвідувати дитину за місцем її проживання, навчання, лікування, оздоровлення, а також за згодою дитини та батьків, інших законних представників дитини, адміністрації закладу для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, іншого закладу для дітей спілкуватися з дитиною поза місцем її проживання, навчання, лікування, оздоровлення, у тому числі запрошувати дитину у свою сім'ю у святкові і неробочі дні, дні канікул, надавати дитині допомогу в отриманні додаткових освітніх, соціальних, реабілітаційних, оздоровчих послуг, брати участь у забезпеченні її одягом, взуттям, приладдям для навчання та розвитку тощо.

     В Україні функціонує майже 770 закладів інтернатного типу (школи- інтернати, дитячі будинки, будинки дитини, будинки-інтернати для дітей, притулки для дітей), в яких перебуває більше 100 тисяч дітей. Лише кожна десята дитина, яка перебуває в інтернатному закладі, є сиротою або дитиною, позбавленою батьківського піклування. Інші діти мають батьків, але з різних причин (бідність, складні життєві обставини, особливі освітні потреби) живуть не вдома, а в інтернатному закладі.

ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ

Опіка і піклування — форма влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, з метою їх ут­римання, виховання і навчання, а також для захисту їх прав та інтересів. Таким чином, опіка, піклування встанов­люється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Опіка встановлюється над дити­ною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування — над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Опіка (піклування) над дітьми встановлюється, якщо батьки: померли, невідомі, визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими. Опіка (піклування) може бути встановлена й за життя батьків дітей у випад­ках, коли батьки:

— судом позбавлені батьківських прав або ухвалено рішення про відібрання дитини й передачу її під опіку не­залежно від того, позбавлені вони батьківських чи прав ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дити­ни;

— визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворими, розумово відсталими або перебувають на тривалому стаціонарно­му лікуванні в лікувально-профілактичній установі або на державному втримуванні в будинках-інтернатах);

— понад шість місяців не можуть займатися вихован­ням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на трива­лий час за здійснення злочину, за станом здоров'я (інваліди І — II групи)  і т.п.);

— понад шість місяців не проживають разом з дити­ною й без поважних причин не беруть участі в її вихо­ванні й утриманні, не проявляють до дитини батьків­ської уваги й турботи або підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складе­ними органами внутрішніх справ;

— відмовилися від дітей у встановленому законом по­рядку;

— виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон або перебувають у три­валому відрядженні;

— перебувають під слідством.

ПРИЙОМНА СІМ`Я

    Прийомна сім'я — сім'я або окрема особа, яка не пере­буває у шлюбі, що добровільно за плату взяла на вихован­ня та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Діти, уражені ВІЛ-інфекцією, можуть влаштовуватися для виховання та спільного проживання у прийомній сім'ї за наявності відповідних висновків органів опіки та піклування і закладів охорони здоров'я, а їх загальна кількість не повинна перевищувати чотирьох осіб.

    Метою утворення прийомної сім'ї є забезпечення на­лежних умов для зростання в сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, шля­хом влаштування їх у сім'ї на виховання та спільне проживання.

Ознаки прийомної сім’ї:

— Рішення про утворення прийомної сім'ї приймаєть­ся органом опіки та піклування, який укладає договір про влаштування дітей на виховання та спільне прожи­вання у прийомній сім'ї.

— До прийомної сім'ї приймається від одного до чотирь­ох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу­вання. Вони виховуються у прийомній сім'ї до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у про­фесійно-технічних, вищих навчальних закладах І-IV рівня акредитації — до його закінчення, але не пізніше досягнен­ня ними 23-річного віку.

— На дітей, які проживають у прийомній сім'ї, щомісячно виплачується державна соціальна допомога, яка становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного віку.

— Прийомні батьки беруть прийомних дітей на свою житлову площу.

— За прийомними дітьми зберігаються пільги і дер­жавні гарантії, передбачені законодавством для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. За ними також зберігаються раніше призначені аліменти, пенсія, інші види державної допомоги.

— Прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не су­перечить їхнім інтересам і не заборонено рішенням суду.

— Прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей на підприємствах, в установах та ор­ганізаціях без спеціальних на те повноважень.

— Одному з прийомних батьків виплачується грошо­ве забезпечення.

СІМЕЙНИЙ ПАТРОНАТ

    Патронатний вихователь – це спеціально підготовлений працівник, який на договірній основі з уповноваженим закладом здійснює догляд, виховання дітей, тимчасово влаштованих у його сім’ю, та несе відповідальність за їх життя та стан здоров’я під час перебування. Сім’я патронатного вихователя – це подружжя, в якому один із членів на професійній основі виконує обов’язки патронатного вихователя.

    Патронатними вихователями можуть бути громадяни України віком від 35 до 60 років (для жінки) і від 35 до 65 років (для чоловіка), які перебувають у зареєстрованому шлюбі; проживають на спільній житловій площі; мають позитивний досвід виховання дітей; одна (один) з яких виконання обов’язків патронатного вихователя не поєднує з іншою трудовою діяльністю; пройшли курси спеціальної підготовки; відповідають іншим вимогам, визначеним у чинному законодавстві.

Завдання патронатних вихователів:

• забезпечення догляду, виховання, збереження життя та здоров’я дитини в період її перебування в патронатній сім’ї;
• участь в створенні й реалізації індивідуального плану роботи з дитиною; 
• соціально-педагогічна підтримка дитини, яка опинилася в складних життєвих обставинах;
• забезпечення належних умов для проживання, харчування, навчання, фізичного та духовного розвитку;
• сприяння медичній, психологічній і соціальній реабілітації дитини;
• сприяння оздоровленню дитини;
• створення умов для підтримки контактів дитини з її біологічними батьками, родичами, окрім випадків, коли це може завдати шкоди життю і здоров'ю дитини;
• формування прив’язаностей дитини і її батьків;
• підготовка дитини до повернення в біологічну сім’ю чи влаштування в іншу форму сімейного виховання.

    Патронатний вихователь – мама отримує заробітну плату, батько отримує винагороду за надані послуги. Соціальна допомога на утримання влаштованих дітей виплачується патронатному вихователю у розмірі двох прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку за кожен місяць її перебування.

УСИНОВЛЕННЯ

     Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Рішення суду не вимагається при усиновленні дитини, яка є громадянином України, але проживає за її межами. Усиновлення такої дитини здійснюється в консульській установі або дипломатич­ному представництві України.

    Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл урядового органу державного управління з усиновлення та захисту прав дитини. Таким органом є Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини.

    Усиновлення іно­земцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на території якої прожи­ває дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу цього департаменту.

    Усиновленою може бути дитина, тобто особа, якій не виповнилось 18 років. У виняткових випадках суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньої осо­би, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування. У цьому разі суд бере до уваги сімейний статі усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, та інші обставини, що мають істотне значення.

    Усиновлення дитини провадиться, якщо єдиний або обидва батьки:

— померли;

— невідомі;

— позбавлені батьківських прав;

— визнані у судовому порядку недієздатними; безвісно відсутніми чи оголошені померлими;

— дали згоду на усиновлення дитини в письмовій формі;

— понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини і батьківської уваги і турботи.

     Усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Крім того, слід знати, що усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п’ят­надцять років. Різниця у віці між усиновлювачем та ди­тиною не може бути більшою ніж сорок п'ять років.

« повернутися