Як програти ще не програвши
Мистецтво війни – це дійсно мистецтво, наука, стиль мислення, що досягає рівня філософії. Від першого розділу, в якому описується, які зусилля потрібно зібрати, щоб занести над суперником кулак, до крайнього розділу, де описується як противник впаде ниць без жоднісіньких твоїх зусиль. Мистецтво війни – це книга, це музика, це картина. Деякі ноти чи деякі відтінки нам зрозумілі чи не з дитинства і на рівні інстинктів. Але більшість нот та відтінків для нас – таємниця. Хоча насправді, секрету нема жодного, при умові вміти мислити, аналізувати, відключивши емоції.
Надіюсь, що знайдеться такий український Сунь Цзи, який збере всі розділи цієї книги, всі звуки в єдине ціле. Але поки буду викладати думки по одній главі, по одному розділу.
Отже, розділ котрийсь, назва розділу "Інформаційна складова війни", глава котрась, назва глави "Знайди того, кому це потрібно". По пунктах:
1.Покажи, що ворог не герой, а це просто його робота за якусь винагороду. Найкраще щоб ця винагорода була якнаймерзеннішою, копійочною чи хворобливою.
2.Покажи, що ворог є маріонеткою в чужих руках. Що діє з відкритого примусу, а ще краще – що діє "під наколотими апальсинами".
3.Придумовуй найнеймовірнішу брехню. Доведено, що в неї скоріше повірять, ніж у спростування на основі фактів. Доведено Гебельсом і скабєєвою. "Розіп'яті російськомовні немовлята", "днк-мутовані бойові комари", "це не ми, а якщо і ми, то не ми".
4.Сій розбрат в стані ворога. Для цього найкраще хвалити когось одного і поливати брудом іншого. Найголовніше в цьому випадку – це постійність. Не дати жодного шансу примирення та єдності.
5.Знайти "слабку ланку". Бажано емоційну. Перенаправ інстинкт страху на цю ланку. Знайди "ворога" в стані ворога для створення об'єкту для ненависті. Такого об'єкту, який під рукою, якого можна ненавидіти, навіть якого можна фізично пригнічувати.
6.Заповни інформаційний простір всією палітрою компромісу чи альтернативного рішення. Від "наша війна справедлива, але є несправедливі моменти", до "може все-таки противник правий і не такий вже він і противник, є ж спільна історія, братські народи". Сій сумнів, створюй громадську думку, міняй історію, не дай доступ до інформаційного спротиву.
П'ятий пункт – це про посіяну ненависть до ТЦК. І як же гарно та щедро ця ненависть виросла. На дріжджах страху цивільних українців і тупості журналістів-мисливців за "гарячим матеріалом". Зараз на лінійках у ліцеях та гімназіях в костюмованих виставах про Героїв України будуть виходити такі персонажі: князь Святослав з гаслом "Іду на Ви", вільний козак Байда, нескорений упівець та ухилянт звичайний тисовий. Журналісти змагаються між собою, як ще звеличити ухилянта. Треба показати, як підлітки б'ють машину ТЦК, як жінки з мотиками витягають ухилянтів з бусіків, як героїчно ухилянти піклуються про новоспечених дружин-інвалідів, які небезпечні стежки через гори і ліси за кордон (треба би вказівники поставити та лотки з гарячими пиріжками вздовж цих стежок, а біля річки Тиса ще й безкоштовний магазин для дайвінгу).
На цьому місці всі, хто повівся на дискредитацію роботи ТЦК, почнуть кричати про те, що мобілізовують для загибелі і як мені після цього дивитись в очі матері бусифікованого. А як їм, поборникам ненависті до мобілізації дивитись в очі матерів тих хлопців, які загинули через те, що їх ніхто вчасно не поміняв, не підтримав ліворуч чи праворуч. Що нема ще одної пари рук, що подає снаряди для артилерії. Що нема ще одних очей БпЛА в небі. Що нема ще одного такого потрібного нашого пілота fpv-камікадзе, коли ворог лізе і лізе. Що нема ще одного толкового діловода, щоб пришвидшити документообіг в підрозділі.
Чому помінялась риторика? Де гасла "Віримо в ЗСУ", "наші котики", ... ? Де чесні історії про щоденних і щохвилинних героїв ЗСУ, Нацгвардії та інших бійців?
Якщо критикуєте ТЦК, то вказуйте конкретні недоліки, але не узагальнюйте негатив на процес мобілізації.
Напишу банальну фразу. Якщо прийде москаль, то мобілізують ВСІХ. А ті, що хоч слово пікнуть, то згниють "на підвалі", або куля в голову привселюдно. І все під радісний сміх сімоньян та соловйова. У цьому випадку ні гроші, ні Тиса не допоможуть. Воювати паРаші ще ой як довго. Поки по пиці їй не дадуть, або поки жрачка в холодильнику не закінчиться.
Ненависть до ТЦК настільки розплодили, що навіть шеврон вже є: "Я не з ТЦК, ця форма заслужена кров'ю". Вже навіть прості військові готові вмерти без підкріплення, бо ухилянт хоче жити. Жити і про війну дивитись тільки на стрімі, як Венс. Ухилянт – він же донатить на ЗСУ. Сотню гривень в місяць. Це якщо не забуде і не купить за цю сотню американо з молоком. Бо з тих грошей, що на алкоголь чи на суші по доставці, то це святе, без цього ухилянство не таке солодке.
А що той, кого вчасно не замінили на передовій. Коли завершиться війна. Якщо повезе, то буде шукати роботу за копійки. Бо на грошовитих роботах буде протирати штани ухилянт. Якщо менше повезе і стане інвалідом війни, то ухилянт першим буде кричати про зниження пенсій для таких інвалідів, бо йому, ухилянту, "всіх не прокормити". Якщо взагалі не повезе, то ухилянт буде переможно дивитись на згорблену фігуру матері загиблого Воїна і хвалитись який він розумний і не пішов на ту війну, на яку пішли лише дурні.
Віват, тупі журналісти, які загально критикують мобілізацію. Ви ті самі вороги. Тільки гірші, бо вас застрелити відповідно до Законодавства не можна.
Віват, ухилянти. Краще здохнути рабом у москаля і воювати за паРашу за кусок псячої ковбаси, ніж попробувати захистити свою волю і людські цінності.
Можна бути в тилу, але працювати для фронту. Волонтерити, створювати нову зброю і озброєння, забезпечувати життєздатність країни, чесно наповнювати бюджет, чинити інформаційний спротив ворогу, викривати агентів ворога, підтримувати патріотизм і бути морально готовим замінити Воїна на передовій.
Але це все по чесному, по совісті. І тільки так ми Єдині. І тільки так буде Перемога.
